Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
— Як нам знайти цього Кілера?
— Він на сцені!
Я придивилася. У глибині сцени за столом, завантаженим технікою, діловито пританцьовуючи, порпався в якихось речах персонаж, який віддалено нагадував нашого листоношу.
— Треба дочекатися, поки він дограє сет! — прокричала мені Тигра, і я слухняно взялася чекати.
У голові більше не було жодної думки. Я вискочила в хол, де відчула себе трохи краще. Тут «бумцало» не так гучно. В принципі, якщо не стояти під колонками, то можна слухати що завгодно. Щоправда, як і про що розмовляти з людиною, котра грає таку музику, я не мала уявлення. Скалки думок, не вигнані з моїх мізків звуковим терором, категорично відмовлялися збиратися докупи. Залишалося покластися на долю та міс Імпровізацію. Почну розмову, а там побачимо. Здавалося дивним, що вся публіка не емігрує в хол. Звідси ж усе слухалося значно легше! Й навіть слова, що їх вигукував МС, можна було розібрати майже без зусиль.
— Ніхто не сидить! Усі танцюють! Віддаємося музиці! А тепер усі піднімаємо руки! Ось так! Усі! Залишають руки внизу тільки сексуальні меншини!
Я раптово пожалкувала, що вийшла в хол. Текст, вигукуваний МС, не заслуговував на виразне звучання.
— Не зупиняємося! — і далі агітував публіку цей балакун, що розбушувався. — А зараз усі дружно поаплодуємо нашій доблесній міліції, за те, що нас охороняє! А тепер усі мовчать! А доблесна міліція аплодує нам!
Після цієї фрази музика раптово стихла. Ріденькі, але голосні оплески змусили мене розсміятися. Бідолашна міліція… Від такого чергування вони, звичайно, зовсім отетеріли. І тепер ладні виконувати вказівки кого завгодно, не те що скаженого конферансьє…
— Ось ви де! — у хол вискочила Тигра й схопила мене за руку. — Добре, що знайшла. Ходімо.
— Я краще тут почекаю… Свиснеш, коли наш підозрюваний звільниться.
Тигра запхала до розтягнутого в посмішці рота два пальці й засвистіла. Після дозвілля під колонками жоден звук уже не здавався мені пронизливим. Я меланхолійно відірвалася від споглядання завіконних просторів і кволо поцікавилась:
— Що?
— Кіл ер вільний. Саме час із ним побалакати.
Виявилося, що діджеї змінюються в цих клубах непомітно, без пауз і оголошення. Пробираючись через зал, я марно силкувалася знайти різницю між «бумами», що звучали тепер, і музикою часів нашого Кілера. Можливо, я була зовсім не пристосована до прослуховування сучасних композицій.
— Кілер гарний діджей? — поцікавилась я в Тигри, остаточно зриваючи голос.
— Убивчий! — проволала мені у відповідь Христина.
Настусю вирішено було залишити під чуйним наглядом Тіма. Сестриця не заперечувала, до знемоги захоплена костюмованим шоу на сцені. Тицяючи всім у обличчя якоюсь спеціальною перепусткою, що надавала право на вільне переміщення, Тигра потягла мене в одну з артистичних. Музика звучала тут навряд чи тихіше, ніж у залі. У півмороку кімнати розмірно поблискувала всілякими змійками, кнопками і заклепками вітрівка діджея, що підстрибувала разом із усім цим. Кілер стояв до нас спиною. Кошлата потилиця виражала крайню стадію заклопотаності й напруги. Кілер ніяк не зреагував на нашу появу. Він її просто не помітив. Діджей, котрий давно виріс із дитсадківського віку, був зосереджений на екрані монітора й запально давив на кнопки клавіатури, граючи в Діггера — дитячу комп’ютерну гру. Своїм бездоганним примітивізмом ця іграшка завоювала безліч дорослих умів. Ми з Тигрою дурнувато завмерли на порозі, очікуючи, поки діджей покінчить із усіма життями свого комп’ютерного героя. На жаль, Кілер грав доволі вправно.