Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Як і рабини, впливові християнські теологи (початково їх називали отцями церкви) зверталися до своїх вірян з настановами про те, як слід одягатися. Подібно до єврейської традиції, увагу фокусували передусім на жінках. Розкіш світу, легковажна одежа, прикраси й косметика асоціювалися з непристойним бажанням сексу. Християнина, одягненого в пишне вбрання, що мав на собі коштовності, осудливо порівнювали з «розпусним і безпутнім ідолопоклонником»215.
Навернені у віру чоловіки і жінки мусили вирізнятися з-поміж інших зовнішнім виглядом, себто простотою і поміркованістю, що заміняли їм торгову марку. Основний суспільний наголос падав на скромну одежу без прикрас, що мало б підкреслювати ідентичність християн у навколишній світовій спільноті – приклад, який мусульмани на Заході іноді також намагаються продемонструвати. У перші століття християнства одяг і зовнішній вигляд почали відігравати важливу роль у власному усвідомленні ідентичності та у стосунках між невіруючими і християнами, з іншого боку, а також поміж чоловіками і жінками, про що свідчать тогочасні тексти.
Отець церкви Климент Александрійський (бл. 125/150–215 рр.) вважав, що жінки поза домівкою повинні обов’язково одягатися: «тільки тоді, коли їхні обличчя під вуаллю, можемо бути певні, що ніхто гріху не піддасться»216.
У християнській церкві такої настанови не існувало аж до того часу, поки деякі церковні лідери «з поваги до Бога», не ввели за правило, що жінки повинні покривати голову в окремі особливі моменти, наприклад під час молитви чи святої євхаристії. Згодом у певних церквах наполягли на тому, щоб жінка носила одяг, що покриває абсолютно все, іноді навіть включно з руками, – правило, що вельми скидалося на відповідні ортодоксальні юдейські приписи. На підставі ґрунтовних коментарів (хибно перекладених із грецької, як твердять деякі фахівці)217 щодо біблійних текстів у жінок була повинність покривати волосся або голити голову, «одягатися скромно», не впадати в око зачісками й розкішшю.
Тертуліан (бл. 160–230 рр.), іще один відомий отець церкви з Північної Африки, був фанатично зосереджений на темі християнської ідентичності та правил жіночого одягання. Теолог вважав, що, починаючи з підліткового віку, дівчатка повинні носити накидки за межами оселі, і так до кінця життя. Цей обов’язок поширюється і на час перебування в церкві. У Карфагені його часів дівчата та незаміжні жінки мали право робити вибір на власний розсуд, відтак вони висловили категоричний протест супроти того, аби ходити в церкву покритими.
Тертуліан був змушений визнати тезу незаміжніх карфагенських дам, згідно з якою апостол Павло в Біблії висловився нечітко щодо настанови покривати голову. Дівиці інтерпретували цей текст як інструкцію для одружених пар і заперечували, що ці приписи якимсь чином застосовні до них. Тертуліан поставився до цієї відмови серйозно, аргументуючи насамперед традицією відповідного регіону: жінка, що наважилася виставляти себе напоказ оточенню, тим самим «обрала шлях повії». Наступний аргумент зводився до того, що більшість церков уже пристала на таку пропозицію. Саме через те, що всі християнські громади на теренах Середземномор’я належать одному церковному тілові, відступ від традиції в Карфагені посіє лише розбрат.
Цей теолог не сумнівався в тому, що по смерті чоловіки і жінки набудуть однієї й тієї самої ангельської природи. Тут, на землі, розмірковував Тертуліан, жінки становлять іншу категорію, ніж чоловіки, незалежно від того, дівиці вони, вдови чи заміжні. На його думку, абсолютно всі жінки повинні покривати голову. Те, що жінки роблять макіяж, милуються на себе в дзеркалі, фарбують волосся, ледь втискають ноги в тісне взуття, тощо, – лише підтверджує їхню належність до певного типу з колективними рисами марнославства, гіперсексуальності та схильності демонструвати всім привабливі частини свого тіла. Накидка, вважав Тертуліан, пов’язувала жінок – його сучасниць з усіма попередніми представницями цієї ж статі, включно з Євою, яка, спокусивши Адама, вчинила первородний гріх. Усе жіноцтво набуло сили спокушати, через це покриватися стало необхідністю для всього жіночого роду. Відтак відповідальність за чоловічу хіть лежить винятково на жінках.
Тертуліан описав деякі традиції в Північній Африці та різні методи покривання. У євреїв була своя особлива традиція, в той час як жінки інших народів вважали за краще покривати свої голови лише частково тюрбанами, або смугами тканини з льону, або капелюхами. Тертуліан не схвалював непокрите чоло, тому хвалив «язичниць Аравії», як він назвав жінок з доісламских культур, за те, що вони покривали не лише голову, а й обличчя. Інакше кажучи, вони обирали спосіб «одним неприхованим оком насолоджуватися половиною світла, замість того, аби торгувати цілим лицем»218.