Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
А чернігівець Микола Тимошик нині - професор журфаку Національного університету ім. Шевченка. Відомий «огієнкознавець». І видавець. І чудова людина. Із твердим характером справжнього українця. Буковина навчила! Ми негусто, але з приємністю згадуємо свою буковинську молодість, а подеколи жартуємо: «Якби я тоді був (була) знав (знала), що ти будеш такою (таким)! Я би...»
Але дружину Микола вибрав собі буковинку Надію! Із Вижниччини. Майже мою землячку.
Файні були хлопці. Але не всі. Не-файних не пам'ятаю. Ліньки!
ІВАСЮКИ
«Я ЙОГО МАМА...»
(28.08.1922 - 6.03.2002)
Зима 1976 р. У Розтоки в школу приїхала перевірка з області. З облвно. З інституту підвищення кваліфікації вчителів. Ще з якихось інстанцій... Дві жінки з перевіряючих розмістилися у нашій великій кімнаті. «Пролюдній», кажуть у Розтоках. Тобто тій кімнаті, яка для (про) людей. Найкращій тобто.
Такі перевірки у сільських школах бували частенько. Перевіряли все. Учительські плани. Методику викладання. Рівень знань учнів. Політичну поінформованість. Дисципліну. Фізичну підготовку. Одне слово, усі завжди були в тонусі.
Здебільше частину комісій доводилося забирати моїм батькам до себе додому, адже в селі тоді ніде було переночувати в пристойних умовах, окрім приватних квартир. Це згодом колгосп відкрив невеличкий готель і баню.
Вечеряємо. Батьки. Діти. Перевіряючі. Наш дім багатий - ми вже маємо чорно-білий телевізор. На той час це майже розкіш. Із Москви йде музична передача. Три молоді буковинські «олені» - Володя Івасюк, Назарій Яремчук і Василь Зінкевич у супроводі вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» співають чи то «Червону руту», чи то «Водограй». Успіх - неймовірний. Ми всі за столом раді - начебто хтось із нашого дому потрапив на екран телевізора. Володимир Івасюк дає опісля коментар про народний мелос у своїх піснях, про стан сучасної естрадної пісні.
Моя мама зітхає: «Яка, мабуть, щаслива Володина мама, що має такого сина...»
Одна із наших гостей за столом, жінка надивовижу спокійна і скромна, трохи повагавшись, у відповідь також зітхає, проте легко і радісно, але наче й винувато: «Так. Щаслива. Це я його мама».
Німа сцена тривала довго. Бо Софія Іванівна Івасюк уже кілька днів квартирувала в нашій родині, але і словом не обмовилась (не похвалилась!) своїм знаменитим сином. Отака була скромність матері всесвітньовідомого композитора.
...Коли моя мама їздила в Чернівці, вона деколи заходила в обласний інститут удосконалення вчителів, де тоді працювала Софія Івасюк, дасться, методистом.
Але саме того зимового вечора 1976 року Софія Іванівна попросила переписати у зошит мої учнівські вірші. Вона пообіцяла віддати їх Михайлові Григоровичу Івасюку - своєму чоловікові, доцентові Чернівецького університету, уже знаному на той час письменникові-прозаїку.
Не пригадаю, яким чином я уперше навесні того ж 76-го потрапила до Івасюків у гості. На тодішню вулицю Маяковського, 40. Здається, Софія Іванівна зателефонувала моїй матері в школу, що Михайло Григорович хотів би поговорити зі мною про мої перші проби пера. Будучи на обласній олімпіаді з географії, суботньої днини я несміливо натиснула кнопку дзвінка квартири Івасюків, не попередивши господарів про свій візит (до речі, телефона в чернівецькій квартирі Івасюків не було до кінця 80-х). Відчинила двері хатня робітниця Міля (Царство їй небесне!). Михайло Григорович і Софія Іванівна були вдома
Уявляєте стан 16-річної дівчинки у товаристві знаменитого письменника, який тримає в руках учнівський зошит у кліточку, списаний рукою школярки-початківця? Отой самий зошит переданий Софії Іванівні зимового вечора в Розтоках.