Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Вирвані сторінки з автобіографії
Вирвані сторінки з автобіографії - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Вирвані сторінки з автобіографії

Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:

Реальний час, що пливе крізь живі людські долі, і реальні люди, що пливуть крізь плинний час, - такими є основні мотиви книжки «Вирвані сторінки з автобіографії» найпопулярнішої української письменниці Марії Матіос.
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
1 ... 53 54 55 56 57 58 59 60 61 ... 150
Перейти на страницу:

Василь в університетські роки читав Грушевського, вів щоденникові записи, очолював історико-філософський клуб «Веракс» (за що і постраждав).

Я про Грушевського ні слухом ні духом не чула, закінчивши університет із червоним дипломом, але в університеті у мене зародилося багато сумнівів стосовно, як я вважала, несправедливості тогочасного устрою щодо людей, які уміють самостійно мислити і не підлещуються. Мене тоді гризло, чому пустобрехи, демагоги, крикуни мають такий шалений успіх і «зелене» світло скрізь, а той, що має знання і розум, пробивається через якісь штучні перепони?

Коли Василя Олійника виключали з університету за «сповідування ідеології українського буржуазного націоналізму», я якраз складала випускний іспит з наукового комунізму. Відмінницю, за п'ять хвилин письменницю державна екзаменаційна комісія не надто «мордувала» додатковими питаннями. Професор Іларіон Іларіонович

Cлинько, який викладав у нас сучасну українську мову, спершу запитав про специфічні форми гуцульського діалекту - і я відтарабанила про всі оті мені рідні «май більше», «май менше», «так ся робить», «так ся діє». А далі він мене приголомшив несподіваним: «Як, на вашу думку, зміняться стосунки в радянській сім'ї після остаточної побудови комунізму в СРСР?»

Коли би професор Слинько ударив мене по голові довбнею, це було би менш несподівано, ніж таке безглузде запитання з його енциклопедично-фанатичної до української мови голови. І я (чудо без пір'я!, але маючи вже річний досвід подружнього життя) сказала, як думала: «Думаю, що не зміняться ніяк, бо стосунки між людьми не залежать від суспільної формації, а суть людини насправді не змінилася з печерних часів».

Ні! Ну, ви таке чули?! Бідний був тоді професор і вся ДЕК! Історика Василя Олійника, можливо, того самого дня виключали за «ідеологію націоналізму», а мене питали про остаточну побудову комунізму. Мало того, комісія змушена була сама дезавуйовувати своє дурне запитання своїми ж розмірковуваннями про родинні стосунки при комунізмі, а ті розмірковування не трималися купи.

Отаке було воно, паралельне життя в межах одного університету. А країни?!

Василь Олійник дотепер учителює в одній із львівських шкіл. Він викладає історію. Думаю, що гарно викладає.

А я по приїздові до Києва, ніяк не заспокоївшись від почутого, відшукала текст свого спогаду-привітання про ще одного «фігуранта» - медаліста-історика моєї студентської юності - Віктора КОЦУРА. І знов подумала про паралельні світи на одній планеті.

Але ми всі троє - і Олійник, і Коцур, і я - були дітьми того часу, який мав багато потаємних ніш, про які тоді із нас трьох знав, очевидно, один Василь Олійник. Ми з Коцуром про ці ніші дізналися пізніше.

НАШІ СПІЛЬНІ УНІВЕРСИТЕТИ

(із книги привітань до 50-річчя професора Віктора КОЦУРА, 2009 р. )

Чим далі, тим більше впевнююся, що в житті немає нічого випадкового. І що немає на світі для будь-якої людини вищого заступника і важливішої«протегуючої» особи, ніж Праця і Робітне Ім'я.

...Перше серпня 1977 року. Чернівці. Моя радість не має ні дна, ні назви: я - студентка філологічного факультету, відділення української мови та літератури Чернівецького державного університету. Для мене - золотої медалістки Розтоцької середньої школи Путильського району на Буковині (це майже там, де «дідько каже добраніч») - ця радість може зрівнятися хіба що з казкою. Адже зарахування відбулося за результатами першого іспиту - письмового твору з української літератури. Для сільської дитини тодішнього часу це було підтвердженням існування певної справедливості, адже у ті ідеологічно люті часи золоті медалі не давали за гарні очі, і конкурс на вступ до інститутів-університетів не був конкурсом батьківських гаманців. Та й які там могли бути гаманці у батьків - сільської вчительки і колгоспника...

Радість - радістю, але вже за тиждень усіх студентів-медалістів, які вступили з першого іспиту до Чернівецької альма-матер... відрядили на «трудовий фронт». Добре пам'ятаю, що тоді нас було не так і багато, як для дванадцяти факультетів: не більше трьох десятків. Отож, за тиждень праці роззнайомилися фізики з ліриками, математики з істориками. Не всіх, звичайно, зараз пригадаю.

1 ... 53 54 55 56 57 58 59 60 61 ... 150
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)