Вирвані сторінки з автобіографії

Василь в університетські роки читав Грушевського, вів щоденникові записи, очолював історико-філософський клуб «Веракс» (за що і постраждав).

Я про Грушевського ні слухом ні духом не чула, закінчивши університет із червоним дипломом, але в університеті у мене зародилося багато сумнівів стосовно, як я вважала, несправедливості тогочасного устрою щодо людей, які уміють самостійно мислити і не підлещуються. Мене тоді гризло, чому пустобрехи, демагоги, крикуни мають такий шалений успіх і «зелене» світло скрізь, а той, що має знання і розум, пробивається через якісь штучні перепони?

Коли Василя Олійника виключали з університету за «сповідування ідеології українського буржуазного націоналізму», я якраз складала випускний іспит з наукового комунізму. Відмінницю, за п'ять хвилин письменницю державна екзаменаційна комісія не надто «мордувала» додатковими питаннями. Професор Іларіон Іларіонович

Cлинько, який викладав у нас сучасну українську мову, спершу запитав про специфічні форми гуцульського діалекту - і я відтарабанила про всі оті мені рідні «май більше», «май менше», «так ся робить», «так ся діє». А далі він мене приголомшив несподіваним: «Як, на вашу думку, зміняться стосунки в радянській сім'ї після остаточної побудови комунізму в СРСР?»

Коли би професор Слинько ударив мене по голові довбнею, це було би менш несподівано, ніж таке безглузде запитання з його енциклопедично-фанатичної до української мови голови. І я (чудо без пір'я!, але маючи вже річний досвід подружнього життя) сказала, як думала: «Думаю, що не зміняться ніяк, бо стосунки між людьми не залежать від суспільної формації, а суть людини насправді не змінилася з печерних часів».