Вирвані сторінки з автобіографії

Після тієї першої зустрічі ми неодноразово, хоча нечасто бачилися і спілкувалися з Володимиром. У Чернівцях, 25 листопада 1977 року, на банкеті з нагоди 60-річчя Михайла Григоровича, куди ми були запрошені з мамою, я дуже запам'ятала одночасне «подвійне» спілкування: усією родиною Івасюків і з «нанашкою» - Іриною Вільде, від якої маю кілька слів на листівочці. Зустрічалися ми з Володею кілька разів на квартирі його батьків, коли я приходила до Оксани, з якою ми вчилися в одній групі на філологічному факультеті. Востаннє ми розмовляли з ним, здається, під час республіканської наради творчої молоді в Києві, восени 1978 року, коли Софія Іванівна передала через мене для Володі якийсь пакуночок. Чи то книжки, чи щось інше. Не пригадую. Але навіть ці нетривалі спілкування завжди починалися і закінчувалися розмовою про творчість. А ще Володя завжди казав нам із Оксаною, що треба дуже багато вчитися, щоб чогось у житті досягнути. Мав таке велике братерське терпіння, такий такт пояснювати двом 18-річним сміхованкам складні речі простими словами!

А тепер проаналізуйте слова його пісень. Секрет популярності Івасюкових пісень - не лише в оригінальній музиці, базованій на народному мелосі. Секрет ще й у внутрішньому благородстві, суті слів, у їхній, на перший погляд, спрощеності - а насправді - глибокій етичній основі, моральній чистоті тексту і підтексту. А після цього проаналізуйте тексти сьогоднішніх нібито найпопулярніших українських пісень фальшивих - силіконових - самопроголошених зірочок України. Ви не думаєте що такий аналіз шкідливий для етичного, естетичного і психічного здоров'я? Отож бо!

Тому всі посмертно продуковані дурниці про Володимира Івасюка для мене є лише наслідком людської дріб'язковості, заздрості, душевного примітиву і віддаленості від Івасюка справжнього - Івасюка-митця.

Це я знаю точно. І ніхто й ніколи не переконає мене в протилежному. А які там були побутові стосунки людей, що тепер із екранів телевізора белькочуть про себе на тлі людини безсмертної, бажаючи понизити її до свого «плінтуса» - це так само значить нульово, як прижиттєва кількість випитого чи «реєстр» люблених Тарасом Шевченком. Точно.

Бо «Червона рута» перекреслює все оте белькотання про бозна-що, окрім Мистецтва. Так, ні з кого не варто робити ікону. Але й не варто зводити життя Великого Художника до побутових розмов про побутове. Це роблять карлики, а не велети мистецтва. Володимира Івасюка не можуть міряти карлики. Навіть по смерті. Тим більше - по такій смерті.

P.S. Дата смерті - за копією свідоцтва про смерть (зберігається в меморіальному музеї В. Івасюка у Чернівцях). День похорону - 22 травня 1979 р.