Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
Хто б це міг зробити? І як?.. По телефону? Виключено: всі розмови, які вели мешканці особняка, записані. Але ж і Марван, і двоє з поста за садом твердять, що ніхто не заходив і не виходив з будинку.
І все ж злочинців попередили…
Хто і як?
«Ось це і є вже перша загадка», — подумав, але не став ламати над нею голову.
Викинув усе з Ангелевої валізи, простукав її, хоча й був певен, що нічого не знайде: німець все одно нічого б не залишив у тайнику. В костюмах перевірив кишені, потім сів у крісло під торшером, присунув до себе малюнки на білому картоні. Напевно, малював Ангель: на картоні лежав заструганий олівець. Бонне провів риску по малюнку — не треба бути експертом, щоб пересвідчитись: малювали саме цим олівцем.
Отже, Ангель має пристрасть. Малюнки непогані, зовсім непогані. А вуличний продавець фруктів з великим кошиком, повним бананів, просто чудово схоплений.
Бонне зітхнув, відклав малюнки й піднявся на другий поверх. Той факт, що Ангель займається живописом, засмутив його, та вже на сходах знову почав висвистувати марш. Свист допомагав йому зосередитися. Чорт з ним, з Ангелем, всяке буває, він сам знав громил, які ніжно любили своїх дітей…
У кімнаті полковника все було порозкидано — штани валялися на ліжку, стілець, на спинці якого висів піджак, перекинуто, а одна пантофля потрапила чомусь на стіл і красувалася поруч з відкоркованою пляшкою бренді.
По піджаку і брюках комісар легко встановив зріст полковника — приблизно 190 сантиметрів. У незачиненому барі відсвічували повні пляшки віскі, коньяку, вермуту, навіть російської горілки. Полковник любив випити, палив сигарети «Кемел» — власне, оце і все, про що дізнався Бонне внаслідок обшуку.
Залишалася ще кімната слуги. Марван бачив його, коли полковник і Ангель поверталися з вечері — за кермом «Форда» сидів кремезний чолов'яга у спортивній куртці і береті, — він і стріляв по шинах, затримавши їхній «паккард».
Слуга майже не мав речей: білизна, кілька сорочок — ось і все. На тумбочці біля ліжка Бонне помітив пляшечку з приклеєним рецептом. Стояв і дивився здалеку, дивився і посміхався, не поспішаючи, щоб одразу не розчаруватись. Думав: коли ліки куплено тут, у Танжері, завтра вони розшукають аптеку, а відтак і лікаря, котрий виписував рецепт. Якщо людина продовжує хворіти, вона знову, звертається до лікаря, як правило, до того ж самого.
Бонне взяв пляшечку, вирішивши проконсультуватися з лікарем.
Обшук більше нічого не дав — фактично жодної нитки, яка б дозволила вийти на слід злочинців.
Бонне поїхав до готелю. Сів на заднє сидіння, вільно простягнувся, заплющив очі й ні про що не думав. Хотілося спати, й голова була важка. І заснув одразу, тільки-но торкнувся головою подушки.
Бонне відпустив машину і йшов пішки, не поспішаючи і чемно даючи дорогу зустрічним. Втім, перехожих було мало — бічна зелена вулиця європейської частини міста. Тут рідко коли траплялися магазини: житлові квартали, забудовані дво- і триповерховими віллами. Напроти однієї з них комісар зупинився. Прочитав табличку: «Доктор медицини Віктор Лаперуз». Подзвонив.
Доктор Лаперуз одразу визнав рецепт своїм. Він пам'ятав навіть хворого: запалення ясен і досить серйозне. Чоловік розмовляв німецькою і лише трохи знав французьку. Чи має він знову прийти до лікаря? Так, вони умовилися зустрітись днів через п'ять-шість. Коли це? Завтра чи післязавтра. Доктор розуміє, що візит комісара поліції не для третіх вух? Так, доктор розумів це, і Бонне відкланявся.
Розмова з доктором, хоч і дала дещо, не настроїла Бонне на оптимістичний лад. Малоймовірно, щоб німець-слуга знову звернувся до доктора Лаперуза. Один шанс із сотні, можливо, і того нема — і все ж слід постежити за докторовою віллою. Пост треба доручити Марвану — один раз він уже випустив їх, тепер учепиться мертвою хваткою.
Комісар завернув до скверу, сів у затінку. Йому не давала спокою розмова з Мелані. Коли вони з Сержем Дубровським розмовляли з нею, розпитуючи про дні, проведені у «Грайливих лялечках», Мелані раптом згадала випадково почуту розмову. Вона точно пам'ятала слова мадам Блюто, сказані полковнику: «Якщо виникнуть якісь ускладнення, повертайтеся до рудого…» Це було вночі — Мелані вели до пікапу, яким мадам вивезла їх з «Грайливих лялечок».
До рудого… А хто він? Не розшукувати ж усіх рудих у Танжері, хоча, напевно, їх не так уже й багато.
На жаль, у поліцейському управлінні нема картотеки, яка б розмежовувала мешканців міста за кольором волосся. Щоправда, в картотеці міг значитися злочинець під назвиськом Рудий. Учора Бонне попросив переглянути картотеку, але це не дало бажаних результатів.