Твори в 4-х томах. Том 3

А може, й не сон, сказав він собі. Може, ось простягну зараз руку й торкнуся Марії. А ти не боїшся, запитав він себе. А що, як раптом виявиться, що нічого не було, що це неправда й ти все вигадав, як у тих снах про кіноактрис або як тоді, коли твої колишні коханки приходили до тебе вночі й спали з тобою в цьому самому спальному мішку на голій підлозі, на сіні в стодолах, по стайнях, в corrales і corijos [38], у лісах, гаражах, ваговозах, в усіх горах Іспанії. Коли він засинав у цьому мішку, вони всі приходили до нього і всі вони були з ним ніжніші, ніж у житті. Може, і цього разу було так само. Може, ти боїшся доторкнутися до неї, тому що боїшся, що це неправда. Може, доторкнешся, і виявиться, що ти все вигадав або побачив уві сні.

Він підійшов до дівчини й поклав руку їй на плече. Крізь потерту тканину його пальці відчули ніжність її шкіри. Дівчина глянула на нього й усміхнулася.

— Ну як, Маріє? — сказав він.

— Добре, Ingles, — відповіла вона, і він побачив її смугляве обличчя, й золотаво-сірі очі, й усміхнені повні губи, і коротке, вигоріле на сонці волосся; вона зазирала йому в очі й усміхалася. Це все-таки була правда.

Вони вже бачили табір Ель Сордо попереду, за останнім рядом сосон, там, де в схилі гори, в кінці ущелини, показалася округла западина, схожа на перехилену миску. Тут довкола, у вапняку, напевно; безліч печер, подумав він. Онде дві, прямо попереду. Їх майже не видно за дрібним сосняком, що розрісся по схилу. Схованка не гірша, а може, навіть краща, ніж у Пабло.

— Розкажи, як розстріляли твоїх рідних, — сказала Пілар хлопцеві.

— Нема чого розказувати, — сказав Хоакін. — Вони були ліві, як і багато хто у Вальядоліді. Коли фашисти очищали місто, то найперше розстріляли мого батька. Бо він голосував за соціалістів. Потім розстріляли матір. Вона також голосувала за соціалістів. Це вона вперше в житті пішла голосувати. Потім розстріляли чоловіка однієї з моїх сестер. Він був членом профспілки трамвайних водіїв. Певне ж, якби він не належав до спілки, то не міг би працювати водієм. Але він не встрявав у політику. Я його добре знав. Правду кажучи, він навіть поводився не дуже порядно. Мені здається, що й товариш із нього був не дуже добрий. Потім чоловік другої сестри, теж трамвайник, утік у гори, так само, як і я. Фашисти гадали, що сестра знає, де він. Але вона не знала. Тоді вони розстріляли її за те, що вона не сказала, де він.

— От звірі,— сказала Пілар. — Де ж Ель Сордо? Я його не бачу.

— Він тут. Певне, в печері,— сказав Хоакін, потім зупинився, сперся прикладом карабіна на землю й сказав; — Послухай, Пілар. І ти, Маріє. Вибачте, якщо я завдав вам болю розповіддю про своїх рідних. Я знаю, в кожного своє горе, і краще не нагадувати про нього.