Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочее научное » Андрій Лаговський
Андрій Лаговський - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Андрій Лаговський

Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:

Андрій Лаговський
1 ... 53 54 55 56 57 58 59 60 61 ... 132
Перейти на страницу:

— Чому?

— Бо я — жмут вимотаних нервів, жмут напружених струн, а не нормальна людина, як усі. Доки ніхто не шарпає того жмута струн, доти він лежить спокійно і нікому не шкодить, і дисгармонії з нього не чути; а іноді навіть, наче Еолова арфа, звучить він непоганими якимись акордами, що нікому вух не ріжуть... Але нехай-но мені доведеться хоч легесенько схвилюватися, заколотитися — вже я й лягаю слабий, вже мало-мало не вмираю!.. Через те я й газет не смію читати: це мені й лікарі заборонили; бо скоро прочитаєш про яку-небудь нову людську кривду та сильно обуришся — от уже й заслабнеш... А коли я слабий, то я й сам мучуся, й іншим людям прикрий стаю, з ким тільки маю відносини, бо стаю й капризний і несправедливий до людей... а деякі з тих людей од мене навіть залежні — приміром студенти... а вже ж марну й велику муку завдаю я тим, котрі пораються коло мене, щоб мене погоїти... Та це ще не все лихо, бо найважніша біда — от яка: скоро я заслаб і втратив душевну рівновагу, я вже й до жодної праці стаю нездатний... ну, а що таке я без праці?! Чого я вартий без праці?! Або роз-гляньте попереду, що таке моя... вибачайте... «праця»?.. Моя «праця» — це наука та естетичне писання... Вони коли нікому й не йдуть на безпосередню користь, то принаймні дають певну втіху невеличкій жменьці людей — учених та естетиків. Нехай тих людей і небагато, та все ж, доки я працюю, доти я почуваю, що працюю не виключно для своєї особистої втіхи й спокою, ба ще й для втіхи інших людей. Правда також, що ідея «втіха» не те саме, що «безпосередня користь»: тільки ж обидві ідеї, робити «на втіху людям» і «на користь людям», мають між собою деяку спільність, і точну межу проміж ними прокласти не можна; через те я дозволяю собі більше-менше ідентифікувати обидві ідеї. Ну, так от: доки я працюю, доти я маю ілюзію, що комусь моя праця придасться і буде, може, й корисна... Покладімо навіть, що скептицизм прожене мою ілюзію, буцім з моєї праці приходить комусь дійсна користь, так і тоді я смітиму своїй совісті шепнути принаймні от що: «Добре! Моя праця йде тільки на втіху декому, а не справді на користь. Ну, але той, хто декільком іншим людям подає якусь утіху, чи то своєю наукою, чи естетикою, — той, в усякім разі, не належить до ворогів суспільності, бо він ще не робить світові активної шкоди, хоч і не чинить активної позитивної користі»... Ну, так от розумієте моє становище?.. Тільки доти, доки я не ляжу вкрай слабий і вкрай розбитий, можу я мати оту потрібну для моєї совісті ілюзію, що моє трутневе існіння не є нікому активно шкідливе... або, скажемо, не є надмірно шкідливе. Коли ж я, хоч би навіть з дуже благородного обурення, заслабну і стану нездатним до нічого і зроблюся тягарем для других, то тоді вже й ілюзії в мене не може бути, бо я тоді навіч бачу, що з мене стався для світу вже активно шкідливий паразит і більш нічого...

Він знов спинився та й широко втяг в себе повітря, щоб дихнути, бо грудям стало важко. Художниця все пильно слухала, то і тепер не перебивала йому, сподіваючися, що він поведе мову ще далі. Професор хвилину помовчав, а потім тихо й смутливо казав далі:

— А втім, навіть тоді, коли я маю силу до найпильнішої праці, мене не може зовсім покинути проклята, влізлива думка про те, що життя моє, яке тече далеко од політики і суспільного руху, завсіди неодмінно мусить бути й активно шкідливим для громадянства. Громадянство страждає й стогне під ярмом деспотизму. Тому-то кожний учений або поет, що знаходить у собі силу щиро працювати при нашому деспотичному ладі, а не йде протестувати й боротися проти того ладу, він своєю совісною працею просто освячує деспотизм та й скріпляє його. Бо хоч такий учений або поет сам мовчить і тихо собі працює одцалік од світу, так його ж мовчазна праця голосно ніби кричить перед цілим світом: «Сучасний лад зовсім не поганий! Адже, дивіться, і наука, і поезія, і культурна праця он як гарно розвиваються і процвітають при сучасному ладі!» Праця пасивних учених, поетів, художників — дуже велика підпора деспотизмові проти тих, хто бореться за волю... А бути не пасивним я, слабий, не можу...

Художниця вжахнулась:

— Але ж тоді й жити страшно, коли думати так, як думаєте ви! — скрикнула вона.

— Ну, а я докінчу вашу гадку та й виразно вимовлю те, чого ви не захотіли самі вимовити, — смутно осміхаючись, одказав професор. — Ви мали б сказати: «Ну, то щоб не животіти на світі шкідливим паразитом, ти мусиш смерть собі заподіяти та й перервати своє непотрібне й шкідне існін-ня»... Що ж! Я й про це думав не раз. Так рука чогось не піднімається проти себе... Та й однаково: я вже сам собою помру незабаром... за два-три роки... ну, нехай за п’ять... Сам собою марний трутень із світу зникне...

1 ... 53 54 55 56 57 58 59 60 61 ... 132
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)