Сучасна польська повість

Прийнявши таке рішення, я відразу заспокоївся, але все ще чекав майорової відповіді, мені було цікаво, якими доводами він умотивує свою відмову. Раптом у коридорі почувся стук кованих чобіт, хтось наближався до нашого купе, майор підвів голову, він дивився на мене серйозно і вже без усмішки, ми обидва пильно прислухались до кроків, а коли вони віддалились од дверей, обидва зітхнули з видимою полегкістю. На вікнах купе, що виходили в коридор, висіли грубі завіски, і звідти не було видно, що робиться всередині.

— То як?

Майор розвів руками, всміхнувся і, подумавши, відповів:

— Я вам допоможу. Зрозуміло, в межах своїх можливостей.

— Більш нічого я й не вимагаю.

— Ви збираєтесь весь час стояти біля дверей?

— Ні. Попереду ще дві години їзди. І дві зупинки. На щастя, це швидкий поїзд.

Майор стиха засміявся, взяв зі столика пачку сигарет і спитав:

— Ви дозволите мені закурити?

— Звичайно.

— Дякую.

— Це вас дуже смішить?

— О, ви навіть не можете собі уявити, як це смішно, — ствердив він, оживившись, і простяг мені сигарети. — Але мушу вам признатись, що через вас мені довелося пережити кілька жахливих хвилин. Я спочатку подумав, що у валізі схована бомба з годинниковим механізмом.

Я взяв сигарету, та коли майор підніс мені запальничку, в мене раптом майнула думка, що в цьому жесті, сповненому невимушеної чемності, може критися підступ, тому я забрав її в нього з рук і прикурив, ні на мить не зводячи очей з його обличчя.

— Тепер ви, звичайно, знаєте, що в цій валізі?

— Знаю. Але спочатку я гадав, що там лежить бомба сповільненої дії.

— Ви розкривали валізу?

— На жаль, — трохи ніяково признався він. — Але ви повинні зрозуміти мою цікавість і неспокій. Я боявся, що ця валіза вибухне в мене над головою.

Майор заплющив очі й мовчки курив, його вродливе обличчя дихало спокоєм, здавалось, він поринув у мрії.

Трохи згодом, не розплющуючи очей, задумливо мовив:

— Далебі, ви, поляки, просто невиправні. Іноді в мене складається враження, що у вас усіх якийсь колективний комплекс боротьби і смерті. Для вас на світі немає нічого, що було б співмірне зі смертю. Нічого ви так не цінуєте, як смерть. Всюди шукаєте її й кінець кінцем знаходите. І коли щось і любите по-справжньому, то саме небезпеку, а вміння вмирати ви перші в світі піднесли до рівня високого мистецтва.

Він розплющив очі й подивився на мене очікувально, ніби сподіваючись, що я підхоплю зачеплену тему, але я мовчав і пильно стежив за кожним його рухом, мов загнаний у западню звір, що шукає з неї виходу.

Мене збентежило несподіване рішення майора, його згода допомогти здивувала, але я відразу здогадався, що не страх смерті спонукав його згодитись. Вже з перших фраз, якими ми обмінялись, я зрозумів, що переді мною гравець високого класу, гравець, який вражав своїм незворушним спокоєм, надзвичайним самовладанням і водночас невимушеністю поведінки. І раптом я збагнув, що справжня гра ще тільки починається, бо ні його, ні мене не могло задовольнити це непевне становище, в якому ми все ще залишались; принаймні я зовсім не збирався дозволити, щоб він позбавив мене всього, чого я домігся з величезним риском, за вельми складних обставин, які були несприятливі для мене з самого початку дороги.