Небезпечне сватання
- Автор: Б’єрнсон Б’єрнстьєрне
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Небезпечне сватання». Краткое содержание книги:
Як звати тебе, пастушко з ріжком,
Що гониш отару свою бережком?
Парубок питав її так день у день, і нарешті дівчина відповіла йому:
На хвилях написане ймення моє,
Пливи й прочитаєш, як сміливість є.
Парубок нічого не зрозумів з її відповіді і поклав собі не думати більше про дівчину. Та виявилось, що забути її не так легко, бо хоч куди б він погнав череду, а врешті опинявся біля скелі. Це почало його непокоїти, і він знов гукнув їй:
Як зветься твій батько і де ти живеш,
До церкви ніколи чому не прийдеш?
Він уже думав, чи то, бува, не відьма.
Мій батько втонув, моя хата згоріла,
До церкви ніколи не мала я діла.
І знов парубок нічого не втямив. Удень він сидів на скелі, а вночі йому снилося, що дівчина танцює навколо нього і щоразу, коли він хоче схопити її, б’є його довгим коров’ячим хвостом. Скоро він зовсім позбувся сну, працював, як неживий, схуд і змарнів.
Як дівчина ти, то до мене озвися,
Як відьма ж, то навіть у сні не явися.
Ніхто парубкові не відповів, і він зрозумів, що то була таки відьма. Він кинув пасти худобу, але йому від того не полегшало, бо хоч де б він був, хоч би що робив, а все думав про вродливу відьму, що грала на ріжку.
Якось він рубав дрова й побачив, що через їхню садибу йде дівчина, дуже схожа на ту відьму. Підійшла вона ближче — аж ні, не така. Задумався парубок: що воно за притичина?
Коли це дівчина йде назад і знов здалеку скидається на ту відьму. Парубок побіг їй назустріч. Та коли вона підійшла ближче, то виявилась зовсім іншою.
Після цього хоч би куди пішов парубок — чи до церкви, чи на танці, чи ще на якусь забаву, — то скрізь зустрічав ту дівчину. І завжди віддалік вона була схожа на відьму з-за річки, а зблизька виявлялась зовсім інакшою. Одного разу парубок навіть спитав її, хто ж вона така — дівчина чи відьма? Та вона взяла його на глузи. «Ет, що буде, те й буде», — подумав парубок і одружився з нею.
Та відразу після весілля він розлюбив дружину. Коли її не було близько, він тужив за нею, а коли вона була поряд, тужив за тією іншою. Тому він погано ставився до дружини, а вона все терпіла й мовчала.
Якось він пішов на пасовисько по коні й опинився на скелі. Він сів і заспівав:
Ясною зорею ти сяєш мені
І вабиш мене, як купальські вогні.
Йому сподобалося сидіти на скелі, і він почав ходити над річку щоразу, як посвариться з дружиною. Дружина завжди плакала, коли він ішов.
І ось одного разу він побачив, що відьма сидить по той бік річки жива-живісінька і грає на ріжку!
О, знову ти є, світова моя зірко!
Пограй мені, серце, бо плачу я гірко.
І вона відповіла:
Від мрій уже час би тобі охолоти,
Вертайся додому, там повно роботи!
І він, зажурений, вернувся додому. Та скоро дружина знов йому набридла. Він подався в ліс і сів на скелі. Аж раптом чує, як хтось заспівав:
Дивись не за річку — я тут, біля тебе,
Ходімо зі мною, журитись не треба!
Він схопився, обернувсь і побачив, як щось зелене майнуло між кущами. Він побіг за ним. І почалася гонитва по всьому лісі. Жодна людина не може так швидко бігати, як відьма. Він раз по раз наздоганяв її, але не зміг спіймати. Та потім вона все-таки почала стомлюватися — це було помітно по сліду, — кроки її ставали менші й менші. Він уже бачив її близько й не мав сумніву, що це та сама відьма.
«Ну, тепер ти від мене не втечеш!» — подумав він і з розгону налетів на неї так, що вони обоє попадали. Й покотилися з гори. І довго котилися, поки нарешті зупинились. Тоді відьма засміялася, і йому здалося, наче гори заспівали. Він посадовив її собі на коліна. Яка ж гарна! От якби йому таку дружину!
— Хто ти, красуне? — спитав він, обняв дівчину й відчув, що в неї щоки палають.
— Господи, та я ж твоя дружина! — відповіла вона.
Дівчата довго сміялися й кепкували з пастуха. А хрещений батько спитав Арне, чи він добре слухав цю історію.
— А тепер я вам щось розповім, — сказала невеличка кругловида дівчина з маленьким носиком. — Був собі колись маленький хлопець, і хотів він посвататись до маленької дівчини. Вони були обоє дорослі, тільки дуже маленькі на зріст. Хлопець ніяк не міг набратися відваги й посвататись до неї. Він ішов із дівчиною з церкви, але все говорив про погоду. Він ходив на танці й танцював з нею, скільки було сили, а про сватання не міг завести мови.