Небезпечне сватання
- Автор: Б’єрнсон Б’єрнстьєрне
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Небезпечне сватання». Краткое содержание книги:
— Мені снилося, що я спіймала пташку. Я страшенно зраділа і принесла її додому. Та дома злякалася, що тато й мама загадають мені випустити пташку. Тому я подалася з нею на горище. А там був кіт і міг з’їсти пташку. І я пішла з пташкою до клуні. Коли ж там у стінах були такі великі щілини, що пташка могла втекти. Я знов вийшла надвір і там побачила когось, а кого саме, не скажу. Він грався з величезним собакою. «Дай я краще пограюся з твоєю пташкою», — сказав він і рушив до мене. Я почала тікати, а він із собакою погнався за мною. Я тікала від них по всьому подвір’ї, аж поки мати відчинила двері і впустила мене до хати. Вона замкнула двері, а той хлопець лишився надворі. Він заглянув у вікно й засміявся. «Дивися, ось твоя пташка!»— сказав він. І справді, пташка була в нього. Ну як, гарний сон?
Потім настала черга тієї дівчини, що розповідала про дроздів. Дівчата звали її Елі. Це була та Елі, що її Арне бачив того вечора на березі, а потім у човні. Вона була така сама, але й трохи інша — доросліша, вродлива, струнка й тендітна. Вона довго сміялася, поки нарешті зібралась на силі й почала:
— Я дуже раділа, що піду сьогодні рвати горіхи, то мені й приснилося цієї ночі, ніби я сиджу тут на пагорбі. Сяяло сонце, і в мене була повна пелена горіхів. Коли це прибігла білка й поїла всі горіхи. Правда, гарний сон?
Арне розповідали ще багато снів. І ось він мав визначити, котрий із них найкращий. Йому дали час подумати: хрещений батько повів дівчат додому, а сам Арне повинен був прийти туди згодом. Дівчата підстрибом збігли з пагорба, а далі рядком пішли співаючи до садиби хрещеного батька.
Арне сидів і слухав їхній спів. Сонце освітлювало мальовничий гурт дівчат, їхні білі рукави аж сяяли в його промінні. Декотрі дівчата йшли, обнявши одна одну за стан, а декотрі пританцьовували по луці, і хрещений батько ганявся за ними з палицею, щоб не толочили трави. Арне забув про сни й перестав дивитись на дівчат. Думки його полинули в долину, мов тонкі пасма сонячного проміння, а він сидів на горбі і снував їх далі. Він і незчувся, як його немов густим плетивом огорнув смуток. Ще ніколи йому так не хотілося поїхати у світ. Він твердо поклав собі, що відразу ж, як повернеться додому, поговорить із матір’ю. Хай буде, що буде!
Думки його стали чіткіші і вилились у пісню «За пасмом гір високих». Ніколи ще так швидко не спадали йому на думку потрібні слова й ніколи вони так легко не низались у рядки, пасуючи одні до одних, ніби дівчата, що сидять кружка на пагорбі. Арне мав із собою аркушик паперу. Він поклав його на коліно й записав пісню. Дописавши, Арне підвівся й відчув велику полегкість. Йому не хотілось нікого бачити, тому він подався лісом додому, хоч знав, що йти доведеться цілу ніч. Спинившись нарешті відпочити, Арне хотів витягти з кишені пісню, щоб проспівати її дорогою, проте виявилось, що він забув її там, де писав.
…Одна з дівчат пішла на пагорб покликати Арне, та його вже там не було, вона знайшла тільки пісню.
Розділ десятий
Поговорити з матір’ю виявилося не так легко. Тільки-но Арне завів мову про Крістіана й про те, що той чомусь не написав йому жодного листа, як мати вийшла з хати, а потім цілий день очі в неї були червоні від сліз. І ще з одного Арне помітив, як мати боїться, щоб він не подався у світ: вона знов почала готувати йому дуже смачні страви.
Якось Арне вибрався в ліс по дрова. Дорога вела через гущавину. Саме туди, де він мав рубати дерево, восени люди з поблизьких хуторів ходили по брусниці. Арне відклав сокиру, скинув куртку і вже хотів братись до роботи, коли надійшли дві дівчини з кошиками. Він уникав дівчат, тому й тепер швидко сховався в кущах.
— Елі, Елі, дивись, скільки тут брусниць!
— Бачу!
— Не будемо йти далі, тут можна нарвати повні кошики!
— Мені вчулося, наче щось зашурхотіло в кущах.
— Ой, де?
Дівчата притулились одна до одної і довго стояли, затамувавши подих.
— Начебто нічого не чути. Давай рвати.
— Давай.
І вони заходилися рвати брусниці.
— Добре, що ти сьогодні прийшла до нас, Елі. В тебе нема ніяких новин?
— Я була в хрещеного батька.
— Так, ти вже мені казала про це. А про того ти нічого не скажеш?
— А, про того…
— Ну кажи, це правда? Кажи!
— Він знов приходив до нас.
— Так?
— Приходив. Тато й мама вдали, немовби нічого не знають, а я побігла на горище й сховалася.
— Ну кажи, швидше! Він пішов за тобою?
— Мабуть, тато сказав, де я, він завжди зробить щось не так.