Небезпечне сватання

Через кілька днів Арне віддав шмат поля в оренду Кнутові Опланцю.

— Щоб ти більше не був самітний, — сказав він йому.

Сам Арне також багато працював. Він давно навчився теслювати, бо на хуторі треба було

багато що полагодити й добудувати. Тепер він хотів удосконалити своє вміння, бо вважав, що ніколи не завадить знати якесь ремесло. А крім того, йому кортіло бути між людьми. Поступово він так змінився, що починав нудитись, коли був сам. Вийшло так, що тієї зими він якийсь час теслярував у пастора й часто бачив обох дівчат. Коли вони траплялись йому на очі, він міркував, хто міг свататись до Елі Беен.

Якось йому довелось везти дівчат кататися, і хоч він мав добрий слух, а не міг почути, про що вони балакали. Часом Матильда зверталася до нього, тоді Елі починала сміятися й затуляла обличчя руками. Раз Матильда спитала, чи правда, що він уміє складати вірші.

— Ні, неправда, — швидко відповів Арне.

Дівчата засміялися й почали перешіптуватись. Відтоді Арне сердився на них і вдавав, що не бачить їх.

Якось Арне сидів у челядні, де танцювала молодь. Матильда й Елі також прийшли поглянути на танці. Вони стали в кутку й про щось сперечалися. Елі відмовлялась, а Матильда наполягала на чомусь і врешті перемогла. Дівчата підійшли до Арне, вклонились і спитали, чи він уміє танцювати. Він відповів, що не вміє. Дівчата засміялись і втекли. «їм аби реготати», — подумав Арне і посмутнів.

Та в пастора був названий син десь років одинадцяти, якого Арне любив, і той хлопець почав учити його танцювати, коли ніхто не бачив.

В Елі також був менший брат такого самого віку, як названий син пастора, і вони товаришували. Арне майстрував їм санки, лижі та сильця на зайців і часто балакав з ними про їхніх сестер, а надто про Елі. Якось брат Елі сказав Арне, що йому радять підстригтися.

— Хто радить?

— Елі, але я не повинен був казати, чия це порада, — відповів хлопчик.

Через кілька днів Арне звелів хлопчикові сказати Елі, щоб вона менше сміялася. Хлопчик повернувся і сказав йому, що Арне радять трохи більше сміятися.

Одного дня брат Елі попросив Арне дати йому якийсь вірш. Арне дав і забув про нього. А за якийсь час хлопчик, щоб потішити Арне, сказав, що дівчатам дуже сподобався той вірш.

— Хіба вони його бачили?

— Бачили, я ж для них просив його.

Арне попросив хлопців принести щось із того,

що написали їхні сестри. Хлопці принесли. Арне відразу виправив помилки теслярським олівцем і звелів їм покласти папірець на видноті. Потім знайшов той папірець у кишені своєї куртки. Внизу стояло: «Виправив зарозумілий хвалько».

Другого дня Арне скінчив роботу в пастора й повернувся додому.

Тієї зими Арне був дуже ласкавий до матері. Таким вона його ще й не бачила від тих смутних днів, коли помер Нільс. Він читав їй проповіді, проводив її до церкви і всіляко догоджав їй. Та вона добре розуміла: все це він робив для того, щоб вона пустила його в світ, коли настане весна.