Небезпечне сватання
- Автор: Б’єрнсон Б’єрнстьєрне
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Небезпечне сватання». Краткое содержание книги:
«Треба навчитися грамоти й написати їй листа», — сказав сам до себе хлопець і взявся вчитись. Та він довго боявся, що пише надто погано, і аж через рік зважився написати їй листа. Треба було віддати листа так, щоб ніхто не бачив. Одного разу вони стояли вдвох біля церкви після відправи, і хлопець сказав: «У мене є для тебе лист». — «Та я ж не вмію читати», — відповіла дівчина.
Так хлопець піймав облизня зі своєю грамотою.
Він найнявся в найми до її батька й цілими днями крутився біля дівчини. Раз був мало не освідчився їй, уже й рота розтулив, але туди залетіла муха.
«Хоч би її не забрав у мене хтось іниіий!» — думав собі хлопець. Проте ніхто не сватався до дівчини, бо вона була дуже маленька.
Та врешті знайшовся ще один такий самий маленький. Наш хлопець відразу зметикував, чого той другий хоче, і коли вони з дівчиною вийшли на ганок, почав підглядати за ними в замкову шпарку. Той, що був на ганку з дівчиною, відразу посватався до неї. «Який я дурний, що не випередив його!» — подумав хлопець.
Той, що був з дівчиною, поцілував її в уста.
«Мабуть, цілуватись приємно», — подумав наш хлопець.
Той, що був з дівчиною, посадовив її собі на коліна.
«Ну й світ настав!» — вигукнув хлопець і заплакав.
Дівчина почула його плач і підійшла до дверей.
«Чого ти хочеш, причепо, що не даєш мені спокою?»
«Я… я тільки хочу бути дружком на твоєму весіллі».
«Ні, дружками будуть мої брати», — відповіла дівчина й захряснула двері.
Так хлопець і залишився ні з чим.
Дівчата довго сміялися з невдатного сватальника, перекидаючись шамушинням з горіхів.
Потім хрещений батько загадав розповісти щось Елі Беен. Що ж вона розповість? А те, що розповідала, коли він востаннє був у них і вона подарувала йому нові підтяжки. Елі так засміялася, що не могла й слова вимовити. Та нарешті почала розповідати:
— Якось ішли дорогою дівчина й хлопець. «Дивись, за нами летить дрізд», — сказала дівчина. «То він за мною летить», — сказав хлопець. «А може, за мною!» — заперечила дівчина. «Зараз перевіримо, — сказав хлопець. — Ти йди низом, а я піду горою, і зустрінемось отам вище». Так вони й зробили. «А правда, що він летів за мною?» — сказав хлопець, коли вони зустрілися. «Ні, за мною», — заперечила дівчина. «Може, їх було два». Вони пішли далі, проте за ними летів тільки один дрізд. Хлопець вважав, що дрізд летить по його боці, а дівчина — що по її. «А мені чхати на того бісового дрозда», — мовив хлопець. «Мені також», — відповіла дівчина. Тільки-но вони це сказали, як дрізд кудись зник. «Він був на твоєму боці», — сказав хлопець. «Ні, не кажи, я добре бачила, що на твоєму!.. Глянь, він знов летить!» — вигукнула дівчина. «Так, летить за мною!» — і собі вигукнув хлопець. Дівчина розгнівалась. «Хай мене дідько вхопить, якщо я піду з тобою далі!» — сказала вона і звернула на іншу дорогу. Тоді й дрізд залишив хлопця, і навколо стало так понуро, що він почав гукати дівчину. Вона озвалася. «Дрізд біля тебе?» — спитав хлопець. «Ні, немає, хіба він не біля тебе?» — «Ні, й тут немає. Ходи сюди, може, він повернеться!» Дівчина прийшла, вони взялися за руки й пішли далі. «Ців, ців, ців!» — почулося з того боку, де йшла дівчина. «Ців, ців, ців!» — почулося з того боку, де йшов хлопець. «Ців, ців, ців!» — почулося з усіх боків. Вони озирнулися й побачили повно дроздів. «От диво!» — сказала дівчина. «Хай бог благословить тебе!» — сказав хлопець і обняв дівчину.
Ця історія дуже сподобалася всім.
Потім хрещений батько попросив дівчат розповісти свої сни, а сам він мав потім визначити, чий сон найкращий.
Як, розповісти свій сон? Дівчата довго сміялися і перешіптувались. Та, врешті, почали згадувати, що кому снилося тієї ночі, і кожній здавалося, що кращого сну, ніж її, і бути не могло. Скінчилося тим, що всі захотіли розповісти свій сон, але не вголос! А комусь одному. І не хрещеному батькові! Арне сидів осторонь на пагорбі, і дівчата надумали розповідати свої сни йому.
Арне влаштувався під ліщиновим кущем, і до нього підійшла дівчина, що мала розповідати перша. Вона трохи подумала й почала:
— Мені снилося, що я стояла біля великого озера. Аж бачу — по воді йде чоловік, а хто він, я не скажу. Він сів на латаття й заспівав.
Я й собі стала на листок латаття, що погойдувався на воді. Я хотіла доплисти на ньому до того чоловіка. Та тільки-но я стала на листок, як він почав тонути разом зі мною. Я дуже злякалася. Тоді той чоловік підплив до мене на квітці латаття, витяг мене до себе, і ми попливли разом озером. Правда, гарний сон?
Після неї підійшла невеличка дівчина, що розповідала про малого хлопця, який боявся посвататись.