Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
У жовтні 2006 року фракція «Наша Україна» заявила про вихід з парламентської коаліції та перехід в опозицію до уряду Януковича. З «антикризової коаліції» фракція відкликала і своїх міністрів. В країні розпочалася нова політична криза, що тривала впродовж 2007 року. Залишившись в уряді «за квотою президента», міністри оборони та міністерства закордонних справ заявили, що продовжать орієнтацію на Європу в рамках програми «НАТО — Україна» та підготовки фундаменту для асоційованого членства України в Євросоюзі. Тоді Янукович вимагав їх відставки, і 1 грудня 2006 року домігся парламентського рішення про звільнення опозиційних до нього міністрів із займаних посад. У відповідь президент Ющенко відмовився підписувати указ про їх звільнення. У державі розпочалася повномасштабна політична криза.
Політична криза 2007 року
Основними передумовами даної кризи стала боротьба прем’єр-міністра Віктора Януковича за розширення своїх повноважень та їх обмеження у діючого президента Віктора Ющенка. Не дивлячись на те, що президент не визнавав правомірними рішення парламенту про відставку міністрів закордонних справ та оборони, Янукович продовжував наполягати на своєму праві призначати та звільняти міністрів. За його ініціативою у січні 2007 року парламент прийняв, не зважаючи на вето президента, «Закон про Кабінет Міністрів», що обмежував повноваження президента. Янукович намагався також розширити коаліцію, яка його підтримала, до 300 депутатів, з допомогою перебіжчиків від БЮТ та «Нашої України», намагаючись у такий спосіб подолати вето президента та отримати можливість вносити зміни до Конституції України. Криза досягнула кульмінації, коли 2 квітня 2007 року Ющенко видав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради та призначив вибори на 25 травня. Правляча коаліція, зрозуміло, з цим не погодилася, відмовившись виділити кошти на проведення дострокових виборів та почала організовувати численні протести у столиці. Оскільки опорою Януковича був Донбас, в столицю на мітинги за грошову винагороду звідти стали звозити шахтарів. Ці організовані Януковичем мітинги так і називали: «привозні мітинги».
Правляча коаліція оскаржила правомірність указу президента про розпуск парламенту в Конституційному Суді. Суд намагався уникнути остаточного й однозначного рішення, не бажаючи втягуватись в «розборки» Ющенка та Януковича. Зі свого боку опозиція також закликала своїх прихильників до протестів. Розпочалося чергове протистояння, з певною періодичністю мітинги тривали аж до зими 2007 року.
У політичні сутички втягнули внутрішні війська МВС та спецзагони, які блокували ті чи інші урядові установи. Міністр оборони Гриценко заявив, що виконуватиме накази головнокомандуючого країни Ющенка (а не прем'єр-міністра Януковича). Виникла загроза залучення в конфлікт збройних сил, однак спроби зосередити їх у столиці успіху не мали. Міністр залізничного транспорту відмовився перевозити збройні військові частини до столиці. Почалася кадрова чехарда в силових структурах, в результаті президент Ющенко звільнив голову Конституційного Суду й низку суддів (за «президентською квотою»), а також генерального прокурора України, які не виконували його прохань або недостатньо завзято захищали його.
В результаті тривалих переговорів кривавих зіткнень вдалося уникнути. Ющенко погодився перенести вибори з травня на червень, а згодом на липень 2007 року. Чимало спостерігачів вважали, що в ході цієї кризи Ющенко (на відміну від Тимошенко) не завжди діяв послідовно та намагався знайти компроміс з Януковичем, що тільки поглиблювало кризу. Незважаючи на це, БЮТ, «Наша Україна» та громадський рух «Народна самооборона» повністю підтримували Ющенка й бойкотували більше двох місяців засідання Ради, фактично паралізувавши її роботу. Зрештою, після тривалого протистояння, сторони дійшли згоди про проведення дострокових парламентських виборів 30 вересня.
Готуючись до виборів, політичні партії України стали проводити консультації з метою створення передвиборних блоків й вироблення спільної стратегії. Всього в передвиборчу гонку вступили 20 партій та блоків, майже вдвічі менше, ніж на попередніх виборах. Партія регіонів, комуністи та соціалісти йшли на вибори самостійно. Блок Юлії Тимошенко включав в себе партію «Реформи і порядок», соціал-демократичну партію та безпосередньо «Батьківщину». До блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (НУНС) увійшли десять політичних партій, серед них — громадянська партія «Пора», Український народний рух, Народна, Республіканська та Європейська партії.