Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
У ніч з 3 на 4 січня 2006 року «Газпром» та «Нафтогаз» дійшли згоди щодо умов постачання газу через швейцарську посередницьку компанію «РосУкрЕнерго» (RUE) та щодо умов транзиту російського газу до Європи терміном на п’ять років. Компанія-посередник заробляла на перепродажі російського газу Україні близько півтора мільярда доларів. У відповідності до договору «Газпром» зобов’язався постачати Україні газ у першому кварталі 2006 за ціною 95 доларів за тисячу кубометрів, а згодом за «європейською ринковою ціною» у 230 доларів. Одночасно «Газпром» та «Нафтогаз-Україна» домовились передати «РосУкрЕнерго» свої контракти із закупівлі у 2006 році 56 млрд кубометрів газу з Середньої Азії — у Туркменістану, Узбекистану та Казахстану. Проте Україні не вдалося домовитись щодо прямого постачання з Туркменістану.
Президенти Росії та України заявили, що «газовий конфлікт» між обома країнами вичерпався. Але якщо на політичному рівні так і було, то на рівні взаємодії двох господарюючих суб’єктів проблеми залишались й час від часу приводили до загострення ситуації. Зокрема після підписання газових угод з Росією, Верховна Рада заслухала звіт уряду Єханурова про забезпечення держави енергоносіями і, через незадоволення досягнутими результатами, проголосувала за відставку уряду. Ющенко насилу зумів переконати парламент вважати даний уряд тимчасовим до чергових парламентських виборів, з тією надією, що новий склад Ради відмінить своє ж рішення.
Парламентські вибори 2006–2007 років
Критика уряду Єханурова та вимоги щодо його відставки мали, крім іншого, передвиборчий характер. Вибори відбулися 26 березня 2006 року, однак передвиборча кампанія розпочалася значно раніше. Всі політичні (й не тільки) скандали між президентською та парламентською гілками влади проходили під кутом зору майбутніх виборів. Розлади в таборі «помаранчевих» та фактичний розпад пропрезидентської коаліції були на руку «біло-голубим» Віктора Януковича. Змінилася й сама виборча система. Попередні вибори проходили за змішаною пропорційно-мажоритарною схемою при чотирьохвідсотковому прохідному бар’єрі. Вибори до парламенту 2006 року проходили суто на пропорційній основі. Партії і блоки для проходження до парламенту мали подолати трьохвідсотковий бар’єр. Якщо у виборах 2002 року брали участь 33 політичні партії та об’єднання, то у 2006 році — 45. Головними фаворитами стали Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко, «Наша Україна», Соціалістична (СПУ) та Комуністична (КПУ) партії України. Вони й пройшли до нового парламенту. Партія регіонів отримала 186 мандатів; БЮТ — 129; «Наша Україна» (НСНУ) — 81; СПУ — 33; КПУ — 21. Регіонали отримали підтримку в семи областях південного сходу України, а також у Криму, відібравши традиційний електорат у комуністів; БЮТ перемогла у дванадцяти областях та Києві, а «Наша Україна» задовольнилася перемогою виключно в західних областях країни. Присутні на виборах більше 3500 міжнародних спостерігачів заявили, що вибори пройшли без порушень і відповідно до міжнародних стандартів.
Парламентські вибори у березні 2006 року мали особливе значення для політичного життя України й особисто для президента Віктора Ющенка, бо в результаті політичної реформи та внесених до Конституції змін, частина повноважень президента переходила до Верховної Ради. Парламент отримав право за поданням президента призначати прем'єр-міністра країни, міністрів оборони та закордонних справ; прем'єр-міністр отримав право призначати решту членів кабінету.
Незважаючи на те, що пропрезидентська «Наша Україна» посіла третє місце, Ющенко намагався відродити парламентську «помаранчеву коаліцію», ведучи переговори з БЮТом та партією соціалістів. Тільки у випадку союзу трьох політичних сил демократична коаліція могла отримати омріяні 243 мандати. Майже стільки ж міг зібрати блок Партії регіонів разом із соціалістами та комуністами — 240 мандатів. Тому основна боротьба в Раді точилася навколо голосів соціалістів.
Спроба створити «помаранчеву коаліцію» тяглася аж три місяці. 22 червня проголосили про її створення у складі БЮТ, НСНУ та СПУ. Проте коаліція не мала єдиної думки стосовно кандидатури спікера парламенту. 27 травня члени фракції блоку «Наша Україна» прийняли рішення висунути на посаду голови Верховної Ради Петра Порошенка. 30 червня заступник керівника фракції СПУ Василь Цушко заявив, що його фракція підтримає кандидатуру Порошенка на пост голови парламенту. Проте 6 липня лідер фракції СПУ Олександр Мороз заявив, що частина фракції СПУ за Порошенка не голосуватиме та запропонував натомість свою кандидатуру.