Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Це ставало... іронічним. Вони реально тримали губпервейлерів[32]!
Мокр дочекався, поки очі собак не стали помітні у світлі ліхтаря, і крикнув:
— Schlat!
Собаки спинилися і втупилися в нього. Вони явно зрозуміли, що щось пішло не за планом. Мокр зітхнув і зіскочив з постамента.
— Послухайте, — сказав він, кладучи руки на крижі обом собакам і притискаючи їх до підлоги, — всі знають, що за межі Губперука не може потрапити жодна сука місцевої породи, що й дає змогу утримувати високі ціни на цуценят... Schlat, я сказав!.. а кожне цуценя заздалегідь навчають виконувати команди губперукською! Schlat! Це стародавня мова того міста, хлопчики! Schlat!
Собаки негайно сіли.
— Хороші песики, — сказав Мокр.
Правду говорили люди на кшталт його дідуся: якщо ці пси одразу ж не прокушують тобі ногу наскрізь, то виявляються дуже милими тваринками.
Він склав долоні рупором і прокричав:
— Панове? Можете повертатися, небезпеки більше немає!
Листоноші не могли не слухати, що відбувається, це сто відсотків. Вони чекали на гарчання й переляканий крик.
Десь відчинилися двері.
— Сюди йдіть! — різко звелів Мокр.
Собаки озирнулися на купку листонош. І тут-таки загарчали — довгим, без пауз, гарчанням.
Тепер він бачив представників потаємного Ордену цілком ясно. Звісно, всі були в мантіях з капюшонами, бо де ж ви бачили потаємні ордени без таких мантій? Тепер вони відкинули ці капюшони, і в кожного[33] на голові виявився капелюх з козирком і прикрученим скелетиком голуба.
— Ось що, шановний, ми знаємо, що Толлівер давав вам собачий свисток... — почав один із них, нервово позираючи на собак.
— Цей? — спитав Мокр, розтискаючи долоню. — Я ним не користувався. Це їх лише роздратувало б.
Листоноші не зводили очей з собак, які продовжували собі сидіти.
— Але ви змусили їх сісти... — почав інший.
— Вони й багато чого іншого вміють, — рівним тоном повідомив Мокр. — Досить мені тільки слово сказати.
— Е... тут неподалік чекають пара хлопців з намордниками, якщо ви не проти, мій пане, — втрутився Шеляг, тим часом як його брати по Ордену дружно позадкували. — Ми традедиційно стережемося собак. Це професійне.
— Запевняю, що влада мого голосу над ними в цю мить сильніша за сталь, — прорік Мокр.
Напевне, це була маячня — але успішна маячня.
Гарчання одного з псів досягнуло тієї точки, після якої тварина перетворюється на гострозубий реактивний снаряд.
— Vodit! — крикнув Мокр. — Перепрошую, панове, — додав він. — Боюся, ви змушуєте їх нервуватися. Вони відчувають страх, як ви, можливо, знаєте.
— Послухайте, ми справді шкодуємо! — сказав ще один старий, якого Мокр ідентифікував за голосом як Великого Магістра. — Ми мали переконатися, розумієте?
— Отже, я таки поштмейстер? — уточнив Мокр.
— Безумовно, пане. Жодних проблем. Вітаємо, о Поштмейстере!
«Швидко вчиться», — подумав Мокр.
— Гадаю, я... — почав він, і тут відчинилися подвійні двері в протилежному кінці вестибюля.
Крізь них увійшов пан Помпа з великою коробкою в руках. Відчинити великі стулки, несучи вантаж обома руками, було б нелегкою справою — але не для ґолема. Ґолеми просто заходять у двері, а вирішують ці двері відчинитися перед ними чи ні — то вже проблема дверей.
Собаки кинулися до нього зі швидкістю ракет для феєрверка. Листоноші рвонули в протилежному напрямку і, з похвальною для таких літніх людей швидкістю, повибиралися на постамент за Мокровою спиною. Пан Помпа рушив вперед, топчучи на пил руїни Маршруту. Коли собаки з розгону влетіли в нього, він похитнувся, а тоді спокійно поставив коробку на підлогу і підняв собак за загривки.
— Там Надворі Чекають Кілька Чоловіків Із Сітями, Рукавицями І В Дуже Товстому Одязі, Бане Губберук, — повідомив він. — Вони Кажуть, Що Працюють На Гаррі Короля. Вони Питають, Чи Вам Ще Потрібні Собаки.
— Гаррі Король? — перепитав Мокр.
— Це значний торговець сміттям, мій пане, — пояснив Шеляг. — Гадаю, це в нього позичили собак. Ночами він випускає їх побігати подвір’ям.
— І жоден злодюжка не лізе, еге?
— Гадаю, його цілком задовольнило б, мій пане, якби хтось і поліз. Можна було б заощадити на собачому кормі.
— Ха! Будь ласка, заберіть їх, пане Помпо, — звернувся Мокр до ґолема.
Губпервейлери! Це було так легко. Коли всі дивилися в спину ґолему, який віддалявся під скавучання затиснутих під його пахвами собак, Мокр додав:
32
В оригіналі «Lipwigzer». Відома агресивністю та бійцівськими якостями порода ротвейлер названа так на честь невеличкого старовинного міста Ротвайль у Німеччині, тож бійцівська порода собак з Дискосвіту, виведених у невеликому убервальдському місті Lipwig, викликає однозначні асоціації. — Прим. пер.
33
Саме в «кожного»: жінки ніколи не мали достатнього представництва в потаємних орденах. — Прим. авт.