Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

— Посагу у нас вистачає, тільки дочку не примушуйте працювати, тому що вона нічого не вміє робити.

Сунувся один жених, сунувся другий, та на такі умови не погоджуються.

От якось заглянув до їхньої хати старий знайомий і каже:

— А що, чи не будемо сватами? У вас — дочка, у нас — син.

— Можна, — відповідають йому, — тільки умова така: щоб дочку не силувати до роботи, а то вона нічого не вміє.

— А якщо її навчити?

— Добре. Тільки не примушуйте її, а то вона буде на нас ображатися.

Приятель подумав-подумав і каже батькові:

— Гаразд, давай руку, хай Бог помагає!

— Ну, присилай сватів.

Посватались. Багатим було весілля, тиждень гуляли. Одне слово — люди заможні.

Але й веселощам кінець настав. Вранці встав свекор, кожному роботу дав: дочкам, синам, їхнім жінкам.

Тільки наймолодша невістка нудиться: ніхто їй нічого і вона — нікому нічого. Прийшла пора обідати. Всі сходяться, сідають за стіл. Батько питає кожного, хто що зробив. Кожний за себе відповідає, а дочка мовчить. Батько до неї:

— А ти, дочко?

— Я, батьку, нічого не робила, — відповідає.

— Ну, то вже ж ти знаєш порядок, — говорить батько. Вона відійшла від столу, сіла на лаву біля порога.

А молоду невістку ніхто не питає — вона сідає, обідає. Пообідали — знову до роботи. На вечір сходяться, знову батько всіх розпитує. Цього разу уже друга дочка нікого не робила — залишається без вечері. Молода невістка придивляється і прислухається (звичайно, як нова людина в сім'ї), а далі й питає тихенько котрусь ятрівку чи зовицю:

— Як це воно, серце, у вас ведеться — чи буде так завжди?

— Так і буде, — відповідають їй.

— А чому не питають, що я робила?

— Тому що ти, — говорять, — у нас ще гостя.

От минув ще день, може, і другий, вже й мати залишалася без обіду чи там без вечері, — молода невістка дивиться на все це, а далі, вставши рано, запитує матір:

— А мені яка робота, мамо?

— Візьми, дочко, віник, вимети хату і сіни.

Молода невістка все зробила, як було сказано. Зійшлися всі на обід. Батько розпитує кожного, а вона бачить, що її не питають, і сама відгукується:

— А я, тату, хату й сіни вимела.

— Ах, моє дитя кохане! — говорить батько, — я тебе і не питаю. Я знаю, що ти доброго роду, розумних батька з матір'ю, ти часу гаяти не будеш, тому я тебе й не питаю.

Після обіду молода невістка знову питає матір, що робити. Мати посилає води принести. Вона принесла. Перед вечерею батько похвалив, поцілував в голову молоду невістку. Наступного дня ще щось зробила, на третій — ще щось, а далі мало-помалу — вже й обідати зварить, а потім — вже й хліб пече. Сказано, чоловіка любить, а сім'я все голубить її та добрим прикладом вчить праці.

От якось на тижні чи другому мати рідна і говорить батькові:

— Пішов би ти, старий, та навідався до дитини. Я щось захворіла, а тобі й байдуже: віддали дитину в чужий двір — бог знає, як-то вона там звикає.