Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Приїжджає пан за хлопчаком і розказує, чого забагнув цар. Хлопчак і каже:
— Гаразд, пане. Лише заплатіть за все, що буду купувати.
Приїхали до міста, зайшли в магазин. Хлопець бере бритву, ножиці і все, що треба голяреві, а пан за все платить.
— Можемо йти.
— А не забув чого? — питає пан.
— Все купив. Їдьмо.
Приїхали під царський палац. Бричка зупинилася, а пан скочив та й десь заховався.
Підходить хлопець до вартового і каже:
— Передай цареві, що приїхав до нього голяр.
Наказав цар варті пропустити хлопця. Ввійшов він, а цар подивився і каже:
— Щось я тебе не знаю. Скажи, хто ти на ім'я?
— Чивинебачилитакого, — каже хлопець.
— Дивне якесь прізвище. Та давай. Подивлюся, чи добрий із тебе спеціаліст, чи на шибеницю тебе відправити, що берешся царя голити.
Обстелив хлопець царя білим, як і має бути, і береться до роботи. З правого боку півголови підстриг, з лівого півбороди підголив, а тоді каже:
— Перепрошую, але я мушу на хвилинку вийти.
Цар чекав його хвилину, п'ять, десять, а через півгодини встає і йде свого голяра шукати.
А голяр тим часом скинув голярську одежу, знайшов пана і йде з ним під царський палац.
Зібралася купа людей під палацом, а тут і цар виходить, як опудало, і кричить:
— Чивинебачилитакого!
Вся царська родина і слуги аж попадали зі сміху. А цариця каже:
— Та коли ж я тебе бачила таким? Що з тобою?
Позбігалися прості люди і почали сміятися та плескати у долоні, що таки знайшовся чоловік, який із царя дурня зробив.
Пан, ксьондз і органіст
Якось прийшов органіст до ксьондза, та й вирішили обоє піти до пана в гості. І там весь вечір балювали, а як виходили відти, органіст і каже:
— Я піду до панської стайні та вкраду ялівку, а дома заріжемо та й поділимось, будемо мати добрі свята.
І пішли до стайні. Взяв органіст на пасок ялівку і повів, а ксьондз ззаду підганяє прутом. Як привели додому, то зарізали, поділилися м'ясом, а хляками не могли, бо обидва дуже любили хляки і засперечалися. Органіст каже:
— Я візьму за іден кінець у зуби хляків, а ви, єго-мость, беріть за другий, і буду я тягнути до себе, а ви тягніть до себе. Котрому більше урветься, той буде мати більше.
А що органіст ліпше любив хляки, то йому більше й урвалось.
Повставали на другий день слуги і побачили, що нема ялівки. І дали знати пастухи панові, а пан пішов до ксьондза і говорить, щоб ксьондз виголосив на казанню, чи хто не бачив або не здибав, щоб хто-небудь вів його ялівку. Така ялівка пропала, що варта була сотку на самий Святий вечір.
От вилазить ксьондз на амвон і почав голосити. А органіст з хорів відзивається:
— Я знаю, хто взяв ялівку. Я скажу, хто взяв ялівку.
А пан і ксьондз те чули, як органіст казав. А ксьондз так налякався, що аж посинів. Зробив пан великий обід, запросив на той обід ксьондза й органіста, щоб органіст сказав за ялівку. Органіст сів за стіл і говорить:
— Так то було, прошу пана. Ми як з ксьондзом прийшли до вас у гості та й взяли ялівку. Дома зарізали, м'ясом поділилися, а хляками не могли. Довелося брати в зуби і тягти: ксьондз до себе, а я до себе. Так хляки як обірвалися, а я як ударився головою об ліжко, та аж прокинувся.
А пан каже:
— То тобі снилося?
— Ая, снилося.
— Як тобі снилося, то нащо маєш мене дурити?
— Не на те крав, щоб віддавати, а на те, щоб собі сховати.
Перекотиполе
Два парубки ходили на Басарабію заробляти грошей і одного літа заробили по двадцять карбованців, — та й ідуть уже додому. А один був дужчий од того другого та й думає собі: «А ну, вб'ю його та візьму ті двадцять карбованців, то буде вже сорок». Та й каже своєму товаришові: «Ходімо, брате, осюдою: тут є слобідка, а в тій слобідці люди мені знайомі». Той і послухавсь.
Зайшли вони в такий степ, що нічого не видко, тільки небо та земля. Тоді цей парубок і каже: «От-тепер я тебе заріжу!» Та й почав давити, зваливши. А той каже: «Підожди, панебрате, хоч попрощаюсь!..» А цей каже: «З ким же ти, вражий сину, будеш прощаться, що тут нікого немає?» А той таки просить його: «Не ріж, поки хоч попрощаюся з Божим світом». Та глянув по степу, — коли це котиться перекотиполе. Так він тоді й каже: «Прощавай, перекотиполе! Та гляди: будеш мені свідок». Ото сказав це та й лежить і не борониться. А той наче трошки злякавсь, а потім думає собі: «Чого мені бояться? Він до бур'янини говорив… Де вже вона кому скаже!» Ото й зарізав; узяв у його ті двадцять карбованців та й іде додому.