Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Кінець Доґґерленду став і кінцем неолітичних культур, які там існували. Або ж, іншими словами: кінцем людей, які ще жили на островах. Археологічні докази лишень це підтверджують.
Моделі Імперського коледжу Лондону демонструють, що хвилі цунамі, які дісталися Доґґерлендського архіпелагу за лічені години, виросли до п’яти метрів. Причини, через які хвилі не перевищили п’яти метрів – це низинність і плоскість Доґґерлендських островів. Що крутіше узбережжя, то вище підіймається цунамі. Цунамі, яке вразило Японію після руйнівного землетрусу 2011 року, те, що, поміж іншим, спричинило вибух атомної електростанції у Фукусімі, заввишки було від семи до десяти метрів.
Аби повністю потопити низинні Доґґерлендські острови п’яти метрів було цілком достатньо. Тоді острови височіли не більше за кілька метрів над рівнем моря. Це, як уже зазначалося, призвело до негайної та повноцінної катастрофи для останніх доґґерлендців. Точну інформацію про їхню кількість, життя й загибель ми навряд чи колись дізнаємося. Складно проводити археологічні розкопки, коли місцевість, яка цікавить учених, ховається під хвилями на глибині кількадесят метрів. Та ще й посеред одного з найжвавіших судноплавних маршрутів у світі.
Фактично частинки Доґґерлендського архіпелагу могли ще проіснувати деякий час після Стуреґґівського цунамі, але в такому разі вони остаточно затонули після дренування у Північній Америці величезного льодовикового озера Аґассіс. Після прориву льодових валів навколо нього рівень Світового океану за короткий час піднявся на висоту від одного до трьох метрів.
Є й такі, до речі, які полюбляють фантазувати про минуле й альтернативне майбутнє Доґґерленду. На початку розділу поданий уривок із новели Герберта Веллса із кінця XIX століття, дії якої відбуваються у старому Доґґерленді, хоча ніхто за часів Веллса Доґґерлендом його не називав. Це не єдиний приклад появи Доґґерленду в художній літературі: дії науково-фантастичної трилогії Стівена Бекстера «Northland» відбуваються в мезоліті, де закінчується льодовиковий період і море прагне повернути свою землю. Але маленька дівчинка вирішує щось змінити. Дещо нагадує боротьбу з екологічними проблемами сьогодення[22].
Є й також детектив «Felsteg» («Помилки») Марії Адольфссон, виданий у 2018 році. Дії в ньому відбуваються в сучасному Доґґерленді, який ніколи не тонув, а частково вистояв і став суверенною державою.
Звісно, чому ні, гратися з уявою буває весело. Лишень уявіть суходіл між Скандинавським півостровом і Англією у наші дні. Якою мовою розмовляли б місцеві, як називалися б міста тощо. Не кажучи вже про те, як би вплинула на війни та політику з позиції сили у Європі наявність поруч Великої Британії не в ролі острова, а нарівні з будь-якою іншою територією. Як землі, до якої солдати можуть дістатися на своїх двох. Або ж на танках.
Можемо навіть сказати таке: Європа, в якій Наполеон Бонапарт переміг під Ватерлоо, могла стати реальністю. Цього ледь не сталося за словами самого Веллінгтона – «a damn close-run thing» («збіса близько»). Або ж на практиці Європа із Доґґерлендом над морем заледве існувала б. За таких умов щось мусило б порушити старий цикл похолодань і потеплінь, а голоцен не почався б. Інакше кажучи, холод мав би затриматись і льодовики ніколи б не почали танути, принаймні повністю.
Затримаймося трохи на цій думці: припустімо, що людям, попри льодовикові щити на півночі, вдалося створити промислову цивілізацію на кшталт нашої, з аналогічною нездоровою залежністю від викопного палива. Доґґерленд тоді став би розвиненим і густонаселеним регіоном, на кшталт сьогоденної Англії. У такій украй нереальній ситуації Доґґерленд рано чи пізно опинився б у такому самому становищі, що й реальні та нинішні Нідерланди, які повернули забрану морем землю. Відвойовану місцевість, майбутнє якої в епоху глобального потепління стало сумнівним через рівень моря, що підіймається.
Над Доґґерлендом нависла б небезпека ще більших масштабів, якби крига у нашому гіпотетичному світі почала б танути, підіймаючи рівень моря. Варто згадати, що сьогодні Північне море, хоч і вважається відносно мілким, зрештою, має середню глибину 90 метрів. Такий об’єм води стримувати було б складно, якщо, уявімо, захищати доґґерлендців а-ля Нідерланди – дамбами.
22
Маркус Розенлунд натякає на Ґрету Тунберґ (нар. 2003), шведку, яка у 2018 році щоп’ятниці не відвідувала школу, протестуючи на захист клімату перед шведським парламентом. Наступного року молода екоактивістка взяла академічну відпустку й присвятила себе популяризації боротьби зі змінами клімату.