Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Тим, хто жив у ту пору, в 1783 році, Пророцтво вельви Х століття навряд чи здалося вигадкою. Геймдалль, син Одіна та охоронець богів, засурмив у Ґ’ялларгорн, закликаючи побратимів на останню битву перед Раґнарьоком. Кінець богів і людей уже близько.
Шотландський священник і місіонер Ебенезер Гендерсон описує тодішні події у своїй книжці «Ісландія, або Часопис життя в тій Ісландії, протягом 1814-го та 1815 років». Зі слів очевидців, чоловік розповідає, що тих, хто жив західніше Скафти, протягом тижня турбувало кілька землетрусів поспіль, що вказувало на наближення виверження вулкана. Люди полишили домівки й розбили намети на відкритих рівнинах, страх як хвилюючись, очікуючи прийдешнє. Удосвіта восьмого червня величезна хмара густого диму затьмарила небо, а з-за пагорбів випорскували густі темні стовпи. Гендерсон продовжує:
«Сильний південний вітер завадив хмарі пронестися над хатами, але вересове пустище, що відділяло будинки від вулкана, повністю покрилося попелом, пемзою та сіркою. Тепер-то виверження почалося по-справжньому: лютий жар [...] спричинив жахливе дрижання землі, що відлунювалось у підземних поштовхах, а повітря просякали сірчані речовини, вони займалися, спалахували, наче блискавка, ревучи нечуваним ніколи громом».
Виверження Лакаґіґару починається із серії так званих фреатичних вивержень. Фреатичне виверження – це тип вибухового виверження, при якому гаряча магма – температурою від 600 до 1170 °С – контактує з ґрунтовими водами. Вода, отже, моментально випаровується, що зумовлює величезний вибух попелу, породи та пару. Після початкової вибухової фази Лакаґіґар вивергає купу лави – всього приблизно чотирнадцять кубічних кілометрів. Часом лавова повінь Лакаґіґару нагадує потік Амазонки. Цей лавовий потоп затопив би Гельсінкі разом з околицями, глитнувши 72,71-метрову вежу Олімпійського стадіону.
Фреатичні виверження також супроводжуються виділенням токсичних газів, що сталося й під час виверження 1783 року. Європа вже незабаром це відчує.
Захопливо та жваво ці події описав один з очевидців – Йон Стайнґрімссон, священник із селища неподалік Кірк’юбаярклаустур, яке, своєю чергою, лежить трохи південніше Лакаґіґару. Стайнґрімссон змальовує всю серйозність ситуації у своєму щоденнику «Надприродне», який був виданий у 1788 році:
«Того тижня, а також двома тижнями раніше з неба падало стільки отрути, що словами описати складно: попіл, вулканічне волосся, кислотні дощі – усе впереміш із піском. Писки, ніздрі та кінцівки худоби, яка паслася чи ходила травою, ставали яскраво-жовті та заплямовані. Вода ставала літеплою та світло-блакитною, а гірські схили сіріли. Одна за одною рослини обгорали, всихали й сивіли, поки полум’яні язики росли та наближалися до поселень».
Вулканічне волосся, яке згадує Стайнґрімссон, також відоме як «волосся Пеле», а в Ісландії його називають «Nornahár», себто «волосся відьом». Це тоненькі нитки діаметром приблизно один міліметр, що утворюються, коли розтягується розплавлений базальт.
За вісім місяців Лакаґіґар вивергає в повітря майже вісім мегатонн фтороводню, що повністю отруює пасовища. Вироблений виверженням діоксид сірки – 120 мільйонів тонн – окислив дощ настільки, що краплі дірявили листя рослин. Люди хворіли на дивну пошесть, що, очевидно, пов’язана з флюорозом чи фторовим отруєнням.
Йон Стайнґрімссон пише, що тим, у кого забракло запасів і хто не отруївся, жилося не солодко: «Нарости, набряки та пухлини з’являлися на їхніх ребрах, тильних сторонах рук, ступнях, кістках і суглобах». Далі священник розповідає, що людські тіла розпухали й що «у ротових порожнинах виникали виразки, які набрякали і розривалися, що спричиняло нестерпні муки та пекельний зубний біль».
Йон Стайнґрімссон увійшов у історію під ім’ям «Вогняний проповідник», адже прямісінько під час виверження, у неділю двадцятого липня 1783 року, священник проголошував проповідь.
За Стайнґрімссоном, у цей день трималася неймовірна спека, а повітря настільки просякло вулканічною імлою, що люди не бачили церкви, стоячи перед нею. У будинках було темно, наче вночі. Із землі здіймалися димові султани, а поки парафіяни сідали на церковні лави, надворі лютувала вулканічна гроза.
Прихожан настільки вразив вогняно пристрасний порив священника, що проголошену ним того дня проповідь згодом називатимуть «Вогняна меса». Поки Стайнґрімссон проповідував, лавова ріка наближалася до Кірк’юбаярклаустуру і місцеві побоювалися, що лава проковтне маленьке селище. Але ріка з лави застигла за кілька кілометрів від поселення. Ісландці вважають, що це заслуга Стайнґрімссона.
24
Переклад Віталія Кривоноса.