Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
— Я не примушую вас, містер полковник, — криво осміхнувся, — я не маю права примушувати нікого. Та оскільки ваші плани розходяться з нашими, вам доведеться пошукати іншого притулку. Я не викажу вас поліції. До речі, в такому випадку їй не доведеться особливо морочитися, щоб спіймати вас, але пальцем об палець не вдарю, щоб вивезти вас із Танжера. Та полковник уже закусив вудила.
— Я не потерплю жодних ультиматумів, містер Крюгер, і як на мене, краще вже мати справу з поліцією, ніж… — хотів сказати «колишнім есесівцем», та вчасно згадав Ангелеве минуле й осікся. — Ніж із таким…
— Ви хочете сказати: пройдисвітом?.. — Крюгер знову забігав по кімнаті. — Я не ображусь, полковнику, бо я — ділова людина і звик не ображатися на гм… перебільшення під час суперечки…
— Хвилинку, Кларенс, — встряв у розмову Ангель. Починалася торгівля, а це була стихія Ангеля, і Грейт міг тут лише напсувати. Ангель розумів, що їхня карта в грі з Крюгером наперед бита, і єдине, що вони можуть зробити, дорожче продатися. — Хвилинку, Кларенс, — повторив, — прошу пробачення, але мені хочеться внести деяку ясність. Про яку подорож, власне, йдеться, шановний гер Крюгер?
Крюгер сів на кінчик стільця. Він знав, що закінчиться саме цим, але не міг приховати задоволення. Завжди приємно, коли жертва починає проситися. В такі хвилини, чорт візьми, починаєш якось більше поважати самого себе.
Мовив туманно:
— Я не маю права відкривати вам усі карти, панове, можу тільки повідомити, що подорож ця недалека й дуже перспективна. Ви будете повноправними членами корпорації і одержите по двадцять відсотків від чистого прибутку. А в цілому сума може досягти кількох мільйонів…
— Хочете загрібати жар чужими руками? — сказав Грейт, та сказав так, за інерцією, бо слова Крюгера вразили його і примусили зовсім по-іншому подивитися на пропозицію «мильної бульки».
Ангель мовив швидко:
— Ми згодні. Так, ми з полковником згодні. Як ви думаєте переправити нас в Іспанію?
— Тут у мене нема секретів, — зареготав Крюгер. — Наша організація, яку очолює пан Штайнбауер, має міцні зв'язки з ОАС. Ви чули про ОАС, панове?
— Хто ж не чув про цих молодиків? — пробуркотів полковник.
— Життя примусить вас ставитися до них з більшою повагою, — повчально зауважив Крюгер. — Саме вони вивезуть вас із Танжера.
— Власне, мені, — не змінив тону полковник, — байдуже, ОАС чи інша чортівня. Мені набридло в Марокко, і тут уже не до вибору.
Та Ангель поцікавився:
— Яким чином ви збираєтесь організувати це?
Крюгер лише розвів руками, і Грейт здивувався, які коротенькі руки в нього, зовсім непропорціональні — так малюють діти: череватий тулуб і маленькі руки з розчепіреними пальцями.
— Мені треба зв'язатися з однією людиною. Кілька днів вам доведеться відпочити в мене. Прошу тільки не виходити з кімнат. Тут працюють свої люди, та за всім не додивишся. Їжу вам носитимуть сюди, а коли буде щось потрібне, дзвоніть портьє. Скажете: з номера сьомого Фріц Лазінгер… Запам'ятали, Фріц Лазінгер?
Бонне зайшов до особняка на бульварі Наполеона, насвистуючи бравурний марш, хоча йому зовсім не було весело. Сержанта Марвана, який вів спостереження за об'єктом, цей марш допік більше, ніж найрізкіший рознос, і він ображено застиг на порозі.
Комісар помітив це одразу.
— Не можу ж я хвалити вас, Марван, — сказав, — ви проґавили їх… — Подумав трохи, наказав — А тепер, сержанте, займіться «фордом». Автомобіль — не голка, і я певен, що ви знайдете його.
Відсилаючи Марвана, Бонне мав на увазі не лише пошуки машини, в якій злочинці могли залишити щось. Марван з його винувато-ображеним виглядом весь час чомусь траплявся в полі зору, а комісарові треба було зосередитися.
Почав трус із кімнати Ангеля. Не поспішаючи, перебирав речі у валізі. Цей колишній есесівець відзначався акуратністю — костюми розвішані у шафі, піжама складена, ідеально випрасувані носові хусточки. А у валізі повний безлад: сорочки пом'яті, чудові накрохмалені сорочки… Цей контраст між недбало кинутими сорочками і акуратно складеною піжамою примусив Бонне замислитися. Виходить, злочинці поспішали. Поспішали, перебуваючи в особняку понад три години — повернулися після вечері на початку дев'ятої, а тікали вже після одинадцятої. Висновок напрошувався сам собою — їх попередили.