Позичений чоловік

Отак я, сидячи за столом, гомоню, а стіл мій на хвилях гойдається, і лавка зі мною гойдається, і риба поміж литками плаває, цілуючи в пальці та п’яти, й крижні над моїми плечима літають, і рогіз та очерет шелестить-шушукається, і місяченько, схожий на Хомка Хомовича, ген у небесах вилежується у верболозовій колисці, і сонечко журиться, і Мартоха попід однією стіною пливе на дерев’яному тапчані, а попід другою стіною Дармограїха на широкому, як козацька лодія-чайка, ліжку вигойдується...

Й тут уже начебто я не за столом сиджу, а на столі лежу. І цей стіл зовсім не стіл, а квітник, у якому гудуть бджоли і мерехтять метелики, й наближається до мене Мартоха з півнем у руках. Приглядаюсь –а в ґалаґана й не дзьоб і не гребінь, а людське обличчя, й це обличчя чистісінько моє! І Мартоха говорить; «Ось маєш півня, то твоїй душі є куди переселитись». – «А чого, кажу, в півня, Мартохо? Півень – свійська птиця, його й дрючком ударити можуть, і машина переїхати може, й хтось у борщ зарізати зугарен!» – «А якої ж пташки тобі кортить?» – «Вільної, щоб літала в повітрі, сідала на дерева і, дивись, навіть до вирію могла б податись». – «О, до вирію забаглось йому з Яблунівки! Глянь на себе, хіба такому до вирію літати!» – «Такому, може, й не літати, а як стану пташкою, то чом не полетіти». – «І без документів?» – «А які птахам документи потрібні, коли для них і доріг ніяких не треба, літають вільно». – «Як ти такий перебірливий, Хомо, і вередливий, то сам собі шукай пташку для душі, а я цього півня обміняю на роки своєї молодості».

І тільки так сказала Мартоха, як умить не стало червоного півня в її руках, і вже вона стала зовсім іншою – молодою та вродливою. Саме такою колись побачив я Мартоху давно перед війною в колгоспі на буряках, коли привіз на поле бочку води. Привіз бочку води полільницям, вони позбиралися закропитися свіженькою, і Мартоха, п’ючи з кухля, раптом глянула на мене! Та глянула так глибоко своїми бездонними карими колодязями, що моє серце потонуло в них, як сокира, і вже з того дня так і не виринуло, так і лежало, німе й болісне.