Маркіза де Сад
- Автор: Мисима Юкио
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: «Сінтьося»
- Переводчик: Ігор Дубінський
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Маркіза де Сад». Краткое содержание книги:
Б а р о н е с а. Нема за що дякувати. Допомогти ближньому — що може бути краще! Починаю діяти завтра ж.
Г р а ф и н я. То ходімо, баронесо.
Б а р о н е с а. Мабуть, так…
М о н т р е й. Мені не вистачає слів, щоб висловити свою вдячність. Сподіваюся на вас.
Р е н е. Я теж дуже на вас сподіваюся.
Г р а ф и н я. Перш ніж піти, можна поцікавитися, маркізо? Мабуть, це не зовсім доречно при першому знайомстві, але така вже моя вдача.
Р е н е. Так, що ви бажаєте дізнатися?
Г р а ф и н я. Ваша матінка розповіла дещо про пана маркіза, ще більше я чула про нього пліток. Уся ваша родина ходить зараз у, так би мовити, прозорому платті. Це, певно, вас уже не дивує.
Р е н е. Ні.
Г р а ф и н я. У салонах питання такого трибу вважають вульгарними. Справді, приємніше розмовляти про те, як вирощувати та доглядати троянди.
Р е н е. Так.
Г р а ф и н я. На мою думку, жорстокість маркіза — не що інше, як ласкавість. Просто він не вміє висловлювати питому лагідність душі, інакше, як за допомогою нагая й цукерок. (Дивлячись на Рене в упор.) А який він із вами?
Р е н е. Що?
Б а р о н е с а. Прошу вас, пані де Сен-Фон!
Г р а ф и н я. То який він із вами?
Р е н е. Якщо я відповім, що лагідний, ви матимете лагідність мого чоловіка за жорстокість, якщо ж я скажу, що жорстокий…
Г р а ф и н я. А ви розумниця…
Р е н е. Тоді скажу так. Він — мій чоловік. І любить мене так, як належить чоловікові любити дружину. Навіть у нашій спочивальні ви б не побачили нічого такого, що варто крити від стороннього ока.
Г р а ф и н я. Он як? (дивиться на Рене здивовано.) Чудово. У такому бездоганному подружжі лагідність зайва.
Р е н е. Жорстокість потрібна ще менше.
Б а р о н е с а. Що ж, до побачення.
Г р а ф и н я. На все добре.
М о н т р е й. Іще раз дякую, що завітали. Хай вас бог благословить…
(Сен-Фон і Сіміан виходять.)
Р е н е. Хух!
М о н т р е й. Оце так відсіч! Дала ти їй відкоша! У такі хвилі я найбільше пишаюся своєю донечкою. Але яка гадюка! А ми мусимо перед нею принижуватися.
Р е н е. Не треба, мамо. І як ви тільки наважилися… Але може вони й справді щось удіють, справді врятують Альфонса.
М о н т р е й. Принаймні, обіцяли.
Р е н е. Добре. Варто було вибратися до Парижу, щоб це почути. Бідолашний Альфонс!
М о н т р е й. То ти приїхала не через те, що скучила за мною? (Ніби ненавмисне.) А де зараз Альфонс?
Р е н е (з безневинним виглядом). Цебто як?
М о н т р е й. Ти що, дійсно не знаєш? Рідна жінка не знає, де він?
Р е н е. Якби знала, могла б і прохопитися на біду. То краще вже й не знати — для безпеки, бо його безпека для мене понад усе.
М о н т р е й. Яка ж ти доброчесна дружина! Як розквітли в тобі моє виховання й ідеали! Шкода тільки, що за чоловіка тобі дісталося таке створіння…
Р е н е. Доброчесність цінна незалежно від того, хто дістався за чоловіка. Хіба не так ви мене вчили, мамо?
М о н т р е й. Так то воно так, але все має межу.
Р е н е. Якщо злочини мого чоловіка переходять межу, то й моя доброчесність мусить перейти межу.
М о н т р е й. Ах, серце крає дивитись, як відважно ти зустрічаєш страждання. А згадаєш, яке щасливе ти мала дитинство, ще жахливішим бачиться нинішнє нещастя. Твій батько, президент податкової палати, був хоч і не значного роду, але статки мав — таким, як де Сад, годі й у слід ступити. Ми викохали тебе в заможності, твої шляхетність, краса й виховання не зганьбили б навіть королівський дім. Ти була гідна найкращої долі. Ну як я могла так помилятися в цьому чоловікові! Твій шлюб виявився страшним, наче мара. Мов у Прозерпіни, що незчулася, як дісталася за жінку володареві підземного царства. Ніхто ніколи не сказав лихого слова про нас із твоїм батьком, за що ж нашій бідолашній донечці така недоля?
Р е н е. Ну що ви все недоля, та недоля! Терпіти не можу цього слова. Недоля в прокаженої, що жебрає при дорозі.
М о н т р е й. Я завжди тобі поступаюся. Йду назустріч, бо бажаю тобі добра. От тільки ти хочеш урятувати чоловіка, а мені доводиться, ховаючи сором, просити за нього. І все ж, і все ж… Якщо вже ти тут, я скажу тобі, що думаю. Я готова навіть утратити зв’язок із королівським родом. Розлучися з Альфонсом!
Р е н е. Бог забороняє розлучення.
М о н т р е й. То бодай живи окремо. Покинь його в будь-який спосіб, але раз і назавжди. Бог забороняє розлучення, та в милості своїй дозволить тобі піти від чоловіка. Ти звільнишся від страждань, але збережеш зв’язок із домом Бурбонів.
(Пауза.)
Р е н е. Ні, мамо, я не розлучуся з Альфонсом у жоден спосіб.
М о н т р е й. Чому? Звідки така непохитність? А може, треба сказати, впертість? Чи ти хочеш справити враження на людей?.. Сумніваюся, що ти аж так його кохаєш.