Маркіза де Сад
- Автор: Мисима Юкио
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: «Сінтьося»
- Переводчик: Ігор Дубінський
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Маркіза де Сад». Краткое содержание книги:
М о н т р е й. Ну хоч спробуй замислитися. Це ж не звичайний чоловік…
Р е н е. Але чоловік! Кому, як не мені, це знати… Ваша правда в тому, що коли я одружувалася, мені й не снилося, що такий чоловік може існувати. Донедавна я й не здогадувалась, який він. І водночас не можу позбутися відчуття, ніби знала Альфонса з давніх-давен. Ну не виросли ж йому неждано-негадано роги чи хвіст! Може, я й покохала його саме за тінь, що криється за приязним обличчям та блискотливими очима. Хіба можна відокремити те, що любиш троянди, від того, що любиш їхні пахощі?
М о н т р е й. Дурниці! Троянди саме й люблять за їхні природні пахощі.
Р е н е. А чи можна з певністю сказати, що потяг Альфонса до крові не природний? Чи не його предки проливали кров у хрестових походах?
М о н т р е й. Але до чого тут кров тих… ницих жінок!
Р е н е. Мамо, у природі взагалі немає нічого неприродного.
М о н т р е й. Немов Альфонс промовляє твоїми вустами.
Р е н е. Будь ласка, мамо, прошу вас, врятуйте Альфонса. Благаю! Якщо цього разу Альфонса помилують, я не пошкодую сил. Я все зроблю, щоб розтопити його серце, потішити його душу, повну темного гніву, щоб світ більше ніколи не сказав про нього недоброго слова, а ті, на які він заслужив раніше, було стерто добрими вчинками. Тільки на цей раз… (заточується й майже непритомніє.)
М о н т р е й (підхоплює її). Ну ж-бо, ти надто втомилася. Дай собі годину, заспокойся. А тоді може й спаде щось на думку. Отак. Я тебе проведу.
(Пані Монтрей, підтримуючи Рене, виходить до спальні.)
(Водночас через інші двері заходять Анна-Проспер де Лоне, молодша сестра Рене, і Шарлота.)
Ш а р л о т а. Чому ви, панно, не захотіли побачитися з сестрою?
А н н а — П р о с п е р д е Л о н е. Якби ми зустрілися, то мали б сказати одна одній багато прикрого. Я й так рідко вибираюся до Парижу побачитися з матір’ю, а зустріч із сестрою була б, як би це сказати… словом, мені не подобається, коли вона дивиться, ніби все знає. Власне, вона таки все знає. Але виказувати це поглядом? Жахливе створіння!
Ш а р л о т а. Завжди ви так, панно, про сестру…
А н н а. Іди, Шарлото. Скажи матері, що я тут і чекаю на неї.
(Шарлота виходить. Натомість повертається пані Монтрей.)
М о н т р е й. Анно! З поверненням!
А н н а. Мамо! Як давно я вас не бачила!
(Обіймаються.)
М о н т р е й. Що за чудовий день! Зібралися обидві мої донечки.
А н н а. Я щойно дізналася від Шарлоти. Де Рене?
М о н т р е й. У спочивальні. Не турбуймо її деякий час. Вона так натерпілася… Як твоя
подорож? Де ти була?
А н н а. В Італії.
М о н т р е й. Де саме?
А н н а. Здебільшого у Венеції.
М о н т р е й. Далеченько ж ти вибралася.
А н н а. Бо треба було критися від людського ока.
М о н т р е й. Чому це ти мала критися? Адже ти — панна з бездоганної родини Монтрей.
А н н а. Властиво, критися треба було не мені.
М о н т р е й. То ти була не сама? Певно, з подругою?
А н н а. Ні, з Альфонсом.
М о н т р е й. Що?! (відсахнулася) То ти… ти… весь час їздила з Альфонсом?
А н н а. Саме весь час.
М о н т р е й. Та ти попросту…
А н н а. А до чого тут я? Альфонс завітав до мене в спальню першої ж моєї ночі в Лакості. Що я могла вдіяти? А коли після того злощасного випадку його почали переслідувати, він запропонував мені втекти разом. Відтоді ми й мандрували по Італії.
М о н т р е й. Господи, який жах! Безбожник! Виплодок диявола! Не досить йому однієї доньки, ще й друга знадобилася… (Помалу опановуючи себе.) Бідолашна Рене! Мало того, що мусить бути вірною цьому створінню, то ще й таке!.. Знаєш що, Анно? Дай мені слово нічого не казати Рене. Хай це залишиться між нами. Зрозуміла? Бо якщо Рене дізнається, це її вб’є.
А н н а. А їй нема про що дізнаватися.
М о н т р е й. Як це?
А н н а. Рене давно все знає.
М о н т р е й. Не розумію. Щó вона знає?
А н н а. Що було в мене з Альфонсом у Лакості…
М о н т р е й. Як, Рене?..
А н н а. І те, що ми вдвох були в Італії, й де зараз Альфонс.
М о н т р е й. Рене все знає? Знає, а мені нічого не каже? Та це попросту… (Раптом їй щось спадає
на думку.) Слухай, Анно. Де зараз Альфонс? Ти ж, певно, теж знаєш?
А н н а. Знаю.
М о н т р е й. То де?
А н н а. У королівстві Сардинія, в Шамбері. Ховається в одному заміському будиночку.
М о н т р е й. У Сардинії?
А н н а. Так, у Шамбері.
(Пані Монтрей замислюється.)
М о н т р е й (несподівано). Шарлото! Шарлото!
(Входить Шарлота)
М о н т р е й. Я зараз напишу три листи. А ти негайно їх віднесеш.
Ш а р л о т а. Слухаю, пані. (збирається йти.)
М о н т р е й. Зачекай! Це справді дуже спішно.