Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочая поэзия » Маркіза де Сад
Маркіза де Сад - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Маркіза де Сад

Электронная книга - «Маркіза де Сад». Краткое содержание книги:

Від перекладача. До перекладу п’єси Юкіо Місіми «Маркіза де Сад» Коли здалеку бачиш міст, вражають краса, легкість, невимушеність, з якою він торкається берегів. Художнику, не підходь ближче, фотографе, не приєднуй до апарата телеоб’єктив! Інакше підеш геть, розчарований та пригнічений, побачивши замість ажурного павутиння незрозумілий тобі безлад грубих сталевих балок. Але ти, інженере, знаєш: легкість і невимушеність — наслідок скрупульозного розрахунку, ти, математику, звик дошукуватися найкрасивішого розв’язку складної задачі. І ти не гірше бачиш і зблизька домірність у фермі мосту, фюзеляжі літака, греблі електростанції. Тобі не в первину, колего-перекладачу, точність розрахунку, повага до дрібниць, поєднання алгебри й гармонії. Але зізнайся: чи ж багато ти зустрічав таких, хто власноруч розрахував і без найменшої похибки збудував свої тіло й душу, життя й смерть, хто працею, невпинною й вивіреною, мов годинниковий механізм, переробив відпущене йому природою на вічний пам’ятник справ своїх? Чи багато з твоїх знайомців спромоглися прокладати власні дороги, сходити на гори, де ніколи ніхто не бував? Читачу, вірю, й ти зрозумієш, бодай спробуєш уявити, що таке братися за нерозв’язну задачу. Як народові жити на крихітних, укритих горами й пралісами островах, відданих на поталу вулканам, землетрусам, буревіям, морським валам? Людині — коротким рядком, порухом пензля, краплиною фарби впритул підійти до незглибимої таємниці прекрасного? Країні — перейняти чужоземні надбання й не втратити власного обличчя, піднестися до найвищих вершин по нищівній поразці у великій війні? А синові цього краю — як осягнути найсуперечливішу постать усіх часів і народів, французького аристократа, королівського в’язня, руйнівника Бастилії, винахідника найреволюційнішого зі світоустроїв, якого й досі жахаються зарівно революціонери й поборники традицій? Чоловікові — поглянути на світ очима жінки, знайти слова, якими вона виливає душу? Першому показати своїм співвітчизникам тих, хто за сотні літ і тридев’ять земель? Спробуй уявити того, кому це під силу… Пробач, якщо зможеш, що й мене, попри недолугість, тягне до нерозв’язних задач. Якщо ж недосконалий мій розв’язок принаймні відволік тебе від повсякдення, — подякуй разом зі мною тим, хто нині допоміг показати його тобі, й тим, хто десять з лишком років тому насмілився зробити так, щоб і ти запізнався з літератором із далеких островів, чиїми книгами більш як піввіку зачитується весь світ.
1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
Перейти на страницу:

М о н т р е й. То ти все ж…

Р е н е. Так, усе вирішено.

М о н т р е й. Навіть якщо зараз тут з’явиться Альфонс? Ти ж чекала на його звільнення дев’ятнадцять років!

Р е н е. Навіть це не змінило б мого рішення. Альфонс. Дивовижнішої людини мені не спіткалося зроду. З осереддя зла він видобув світло, з бруду виробив святість, вдягнув обладунок, гідний його славного роду, й перетворився на лицаря без страху і догани. Альфонс озорює весь світ фіолетовим сяєвом, і воно примарно відблискує на його броні. Руда від крові сталь змережана арабесками з троянд, замість фестонів — зашморги. Величезний щит розжарений, шарлаховий, мов обпечена жіноча шкіра. Роги шолома зі шляхетного срібла повили людські муки, людські страждання, людський стогін. Лицар звів меч, пересичений кров’ю, й виголошує мужні слова обітниці. Золотаве волосся вибилося з-під шолома та облямовує німбом його бліде обличчя. Незламний панцер схожий на срібне свічадо, що затуманилося від подиху. Досить лицареві, знявши харалужну рукавицю з тонкої й білої, мов у жінки, руки, торкнутися чийогось чола, як навіть до найбільш непомітних і безталанних повертається мужність, і вони крокують за ним на поле битви крізь світанковий смерк. Лицар злітає. Здіймається високо в небо. На срібному нагруднику після кривавої січі знаходять місце для учти мільйони безмовних полеглих. Крижана міць лицаря повертає білину закривавленим лілеям. Його білий кінь, поплямований кров’ю, розправляє груди, могутні, наче в корабля, й летить усе вище в посічене блискавками вранішнє небо. Цю мить небо розколюється, нестримною повінню рине божественне світло й засліплює кожного, хто наважився глянути. Альфонс… Певно, він дух того світла. (Входить Шарлота.)

Ш а р л о т а. Маркіз де Сад. Накажете запросити?

(Усі мовчать.)

То просити, чи як?

М о н т р е й. Рене…

Б а р о н е с а. Рене…

Р е н е (після довгої паузи). А який він на вигляд, Шарлото?

Ш а р л о т а. Вони ж чекають за дверми. Так запросити?

Р е н е. Я запитала, який він на вигляд!

Ш а р л о т а. Так змінилися — не впізнати. Плащ чорний, суконний, на ліктях латки, комір на сорочці брудний, аж страх. Перепрошую, навіть була подумала, жебрак який старий. А вже розтовстіли як! Обличчя бліде, роздуте, такі грубі, що одіж ледве сходиться, либонь і в двері не пройдуть. Очі бігають, підборіддя труситься, що кажуть, не розібрати, бо зубів обмаль, та й ті зіпсуті. Але назвалися статечно, як бувало. «Ти що, — кажуть, — Шарлото, не пам’ятаєш мене?» А тоді отак слово по слову: «Я маркіз Донасьєн-Альфонс-Франсуа де Сад».

(Усі мовчать.)

Р е н е. Хай іде, звідки прийшов. Скажи йому: «Вам більш ніколи не побачити пані маркізу».

(Завіса.)

31 серпня 1965 р.

1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)