Її ім’я було Татьяна

Першому ешелоні оперативної побудови 25-ї армії — 128-й (реально) і 15-й (умовно) стрілецькі корпуси.

25-та армія отримала завдання під час фронтової наступальної операції прорвати фронт «західних» і завдати головного удару по Ульяновську, додаткового — по Куйбишеву.

Ульяновськ і Куйбишев уявлялися чимось на зразок Дюссельдорфа і Кельна, де Волга відігравала роль Рейну.

Завдання допоміжного удару було покладено на 128-й стрілецький корпус, який мав 12-ту гвардійську механізовану і 50-ту гвардійську стрілецьку дивізії (реально) у першому ешелоні, 51-шу стрілецьку дивізію (умовно) у другому.

Посилення корпусу (реально):

10-та Гумбіненська орденів Суворова і Кутузова артилерійська дивізія прориву РВГК (2-га гвардійська і 47-ма гаубичні артилерійські бригади, 154-та важка гаубична артилерійська бригада, 16-та важка мінометна бригада);

27-ма гвардійська ордена Кутузова армійська гарматна артилерійська бригада (зі складу Московського військового округу);

5-та гвардійська ордена Олександра Невського інженерно-саперна бригада.

Наступ підтримували (реально):

140-ва ордена Кутузова бомбардувальна авіаційна дивізія (Іл-28);

10-та гвардійська Воронезько-Київська Червонопрапорна орденів Суворова і Кутузова штурмова авіаційна дивізія (МіГ-15);

119-та Невельська Червонопрапорна ордена Суворова винищувальна авіаційна дивізія (МіГ-17);

511-й Ясський окремий розвідувальний авіаційний полк (ІЛ-28Р).

Загалом — 320 бойових літаків. Авіаційні з’єднання і частини прибули з Одеського, Київського та Закавказького військових округів.

Ядерний удар — по другій позиції оборони противника.

Удар по першій позиції завдали артилерія. Початок вогневого нальоту — негайно після проходження ударної хвилі і пилевого валу. Щільність — 133 гармати на кілометр прориву, тривалість вогневого нальоту — 25 хвилин.

Щільність — менше, ніж на завершальному етапі минулої війни. Однак застосовувалися гармати більших калібрів — 100-мм і 130-мм гармати, 160-мм і 240-мм міномети, системи залпового вогню БМ-14 і БМ-24. Режим вогню було значно збільшено.

Крім того, і це головне, на війська супротивника, що захищали першу позицію, повинен мав уплинути ядерний вибух за спиною.

Авіація «східних» у момент вибуху мала знаходитися в повітрі, винищувачі — за 30 кілометрів від епіцентру, бомбардувальники — за 100 кілометрів. Завдання — не дозволити противнику швидко закрити пролом в обороні. Для цього завдавали зосередженого бомбового удару, щільність — 218 тонн на кожен квадратний кілометр оброблюваної площі.

Прорив оборони здійснювали ударом суміжних флангів двох гвардійських дивізій у напрямку епіцентру для того, щоб найефективніше використовувати результати атомного вибуху.

З виходом наступальних військ до третьої позиції супротивника послідовно завдавали ще двох ядерних ударів меншої потужності. Ці удари імітували.