Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
— Щиро дякую, що прийшли відсвяткувати День народження нашої нації. Історія цієї країни написана кров’ю патріотів і потом її селян та робітників, чоловіків та жінок, які мали не зовсім такий вигляд, як ми цього вечора. Усе розпочалося з мрії наших пращурів сто вісімдесят п’ять років тому. Аби відсвяткувати мрію, яку нація втілила в життя, моя донька Аріель написала хорал, що називається «Дорога свободи». Ми з гордістю представляємо цей твір. Сьогодні вперше для вас його виконають «Нью-бременські співці» під акомпанемент всесвітньовідомого композитора та віртуоза — Еміля Брендта.
Мати повернулася до хористів, підняла руки й на мить затримала їх у повітрі. Потім обернулася до Еміля:
— Починаємо.
Твір починався з повільного бігу пальців по клавішах: темп поступово пришвидшувався, і вони вже вистукувати щось подібне до битви, а голоси хористів задзвеніли: «До зброї, до зброї!». Хорал Аріель розповідав історію нації через революцію та війну в Кореї, вшановував першопрохідців, солдатів та мрійників, які побудували націю з сирої багнюки Божої уяви. Принаймні так стверджували слова хоралу, написаного Аріель. Мама широко розмахувала руками, магнетично керуючи грозовим співом, а Еміль натхненно чаклував над інструментом. Голоси хористів линули зі сцени, наповнюючи повітря задушливим тремтінням. Дійство тривало близько дванадцяти хвилин, після останніх акордів публіку охопило шаленство. Юрба стояла і плескала в долоні, звучали овації й свист, гриміло, як під час грози. Мати подала сигнал Аріель, яка стояла біля останньої сходинки поруч з татом і Карлом. Сестра піднялася, взяла Еміля Брендта за руку, аби дійти до центру сцени. Але він не рушив з місця, щось прошепотів їй на вухо, і вона дала йому спокій. Мама й сестра стояли на сцені і вклонялися публіці. Того вечора на Аріель була красива червона сукня. На її шиї виблискував золотий кулон у формі серця з перлиною та прикраса для волосся — також із перлами. Це були сімейні коштовності. На руці висів золотий годинник — подарунок батьків. Тієї миті на її обличчі сяяла така яскрава усмішка, що запримітити її можна було навіть із Місяця. Я подумав, що кращої та винятковішої особистості не існувало в цілісінькому світі. Тоді я точно знав: вона народилася для величі.
— А як дівчину звати? — Редстоун доторкнувся до моєї руки. — Її прізвище Драм. Родичі?
— Це моя сестра, — відповів я, перекрикуючи гамір.
Він ніжно на неї подивися:
— А красива, щось тут є від сіу.
Після феєрверків ми з Джейком пішли додому. Святкування вирувало по всьому містечку. Небо буяло різнобарв’ям. З темних вуличок, що перетинали дорогу, долинав гомін вертушок та петард. Гасового мотоцикла ніде не було: скоріш за все, святкування Дня Незалежності він завершить у барі. Вікна в татовому кабінеті були зачинені, крізь них пробивалося світло і звуки Чайковського. «Паккарда» не було в гаражі, оскільки мама, Аріель, містер Брендт та «Нью-бременські співці» залишилися на святкування після виступу і мали повернутися додому пізно.
Наказу щодо часу вкладання в ліжко було суворо дотримано, і ми з братом уже о десятій тридцять одягнули піжами і повкладалися. З вікна досі долинав гуркіт феєрверків, проте він потроху вщухав. Лише де-не-де лунали поодинокі спалахи петард. Тато повернувся з церкви. Уже майже поринаючи в дрімоту, я чув, як наша машина захрускотіла гравієм і грюкнули дверцята «Паккарда».
Дещо пізніше я прокинувся і почув, як тато комусь телефонував, а мама щось пояснювала, її голос звучав стривожено. Ніч була темна, як зола, навіть цвіркуни не співали. Я спустився вниз. Вигляд у батьків був стомлений та виснажений. Я спитав, що трапилося. Тато відповів, що Аріель ще не повернулася, і наказав повертатися в ліжко.
По роботі батькові частенько доводилося залагоджувати різні проблеми в нічну пору, тому подібні випадки для мене не були дивиною. Окрім того, я багато разів бачив, як сестра тікала з дому й поверталася лише над ранок цілісінька та неушкоджена. Та, найголовніше, я був лише дитиною, досі загорнутою в м’якеньку ковдру ілюзії, і щиро вірив, що тато з мамою гуртом з усім упораються. Повернувся до спальні і занурився в дрімоту. Збентежені голоси батьків усе ще лунали знизу, вони продовжували телефонувати і тривожно чекали на звісточку від своєї доньки.
Розділ 18
Япрокинувся наступного ранку. Пахло дощем.
Спустився вниз: батьки стояли на кухні разом із Карлом Брендтом, шерифом Ґреґором та його помічником Золі Гауптманом. На шерифові були джинси й робоча синя сорочка з коротким рукавом, щоки були гладенькі та червонуваті, ніби він щойно поголився. На помічникові була форма. Вони пили каву за кухонним столом. Ґреґор нотував слова батьків у невеличкий записник, що лежав перед ним. Я стояв у дверях їдальні — мене не помічали.