Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
Я стояв і чекав у невеличкій черзі, аж раптом побачив, як Морріс Інґдал виходить з намету. Він був сам, сьорбав пиво, через краї склянки роздивлявся натовп — так, ніби хотів усіх нас повбивати. Я повернувся спиною і, щойно звільнили вбиральню, залетів усередину. Швиденько впорався зі своїми справами і, хоча стояв огиднючий запах, вирішив перечекати кілька хвилин, поки Інґдал не зникне. Коли виходив, чоловік з п’ятирічною дитиною, яка у відчаї трималася за низ живота, ледве не збив мене з ніг. Оглянув усе довкола й полегшено зітхнув: від Морріса і сліду не лишилося.
Коли повернувся, помітив, що поруч із Денні та Джейком прилаштувався Воррен Редстоун. Ми стояли мовчки і пильно дивилися на сцену. Саме виступала дівчина у військовій формі. І вона майстерно крутила диригентською паличкою, на кінцях якої палахкотів вогонь. Чудове дійство — я приєднався до компанії і милувався виступом, що до цього можна додати… Далі публіку веселило двоє артистів. Один із них захоплено грав на банджо народну пісню «Янкі Дудл», а другий, як скажений, відбивав чечітку. Ми аплодували щосили. Потім жіночка, яка викладала драматургію у старшій школі, читала Декларацію незалежності США. Якраз під час її виступу хтось ухопив мене за руку й потягнув убік. На мене дивилися кляті злі очі Морріса Інґдала:
— Я знав, що доберуся до тебе, купко лайна, — мене тягли подалі від натовпу в темряву.
Здоровецька рука вхопила й висмикнула мою руку з лещат Інґдала. Межи мною й Моррісом став Воррен Редстоун.
— Ти молодик, який б’ється лише з хлопчиськами? Може, спробуєш на смак бійку з чоловіком? — мовив індіанець.
Двоюрідний дід Денні насправді був уже не молодий, проте його міці та силі ще можна було позаздрити. Воррен скосив очі на Морріса, було зрозуміло: один рух — і йому гаплик. Інґдала хвилею кинуло на крок назад. Він пильно дивився в темні спокійні очі Редстоуна. Ясна річ, Морріс був піщинкою порівняно з мужністю велета. Інґдал відповів:
— Це між мною і хлопчиськом.
— Ні, це я зараз між тобою і хлопчиськом. Коли надумаєш іще раз полізти до хлопця, матимеш справу зі мною.
Якусь мить я думав, що Морріс утне дурницю. Принаймні мені здалося, ніби протистояти Воррену Редстоуну було б цілковитим глупством.
— Каюк, — лишень пискнув Інґдал. — Тобі каюк, — і після цих слів він зник у темряві, куди намагався мене затягнути.
— Друг? — Редстоун дивився вслід Інґдалу.
— Він не дозволяв нам плавати в кар’єрі, — відповів я йому. — Я штовхнув його у воду: ото крику було!..
— Ти штовхнув його? — Воррен подивився на Денні. — Ти теж там був?
— Так, — відповів Денні.
Редстоун знову поглянув на мене, проте цього разу якось зовсім інакше.
— Драм, — він так вимовив моє прізвище, ніби це його тішило, — ти впевнений, що в тобі не тече кров сіу?
Метрів за чотириста від нас почали підніматися на сцену хористи і займати свої місця на підмостках. Я не зміг порахувати всіх, проте їх було близько сорока. Глядачі затихли, ще кілька секунд — і мама піднімалася сходами разом з Емілем Брендтом. Тримаючи за руку, вона підвела його до рояля, який привезли спеціально для виступу. Справжня дивовижа — Еміль Брендт з’явився на публіці, глядачі вибухнули оваціями. Музикант сів за інструмент, його спотворену частину обличчя публіці не показали. Мати підійшла до центру сцени, запала тиша. Ще линув ледь чутний сміх біля кіосків та стендів з їжею, хтось кричав на Лютеранській авеню, десь далеко, поруч із нашим кварталом, гудів потяг, сповіщаючи своє наближення до вулиці Тайлер. І понад усім цим залунав материн голос.