Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
У наступному 1924 році Вашингтон повернувся з молодим Елом Ульбріксоном на загребному веслі і знову виграв перегони основних університетських команд, на цей раз рішуче. У 1926 році вони зробили це знову, і цього разу Ульбріксон веслував останні 400 метрів із розірваним м’язом на одній руці. У 1928 році «Каліфорнійські ведмеді» Кая Ебрайта виграли свій перший чемпіонський титул у Поукіпзі на шляху до перемоги в Олімпіаді того року й повторили свій успіх у 1932 році. До 1934 року західні університети, нарешті, почали сприймати серйозно. Тим не менш, для більшості з тих, хто вів свої яхти з Манхеттена чи з Хемптонз на Гудзон, щоб подивитися перегони щороку в червні, залишалось природним припускати, що цього року Схід знову відновить належне йому, давно усталене місце на вершині світу академічного веслування.
Підйом західних команд, можливо, шокував східних шанувальників, але викликав захват у редакторів газет по всій країні в 1930 роки. Ця історія вписувалась у ширшу спортивну історію, що підживлювала продажі газет і кінохроніки, про суперництво між двома боксерами — бідним, наполовину черокі, колорадцем на ім’я Джек Демпсі і східняком, колишнім морським піхотинцем на ім’я Джин Танні, до якої була прикута увага всієї країни в 1920 роках. Суперництво Сходу проти Заходу перенеслось на футбол у щорічній «Храмовій грі Схід-Захід» і додало інтересу до «Рожевої чаші», що проводилась кожного січня, на той час змагання, найближчого до національного чемпіонату з університетського футболу. Окрім того, додаткове життя в це суперництво вдихнули кінні перегони, коли дивно складений, але енергійний, безладний скаковий кінь на ім’я Галета з’явився на західному обрії, щоб кинути виклик і перемогти улюбленця істеблішменту цих перегонів, короля східних бігових доріжок, коня Військового Адмірала.
Помітним елементом усіх цих суперництв Схід-Захід було те, що західні представники майже завжди, схоже, втілювали певні якості, які складали разючий контраст рисам їхніх східних колег. Вони зазвичай видавались людьми, що самі себе зробили, неотесаними, дикими, природними, міцними, простими і, можливо, в очах декого, трохи грубуватими. Їхні східні суперники здавались, як правило, добре вихованими, досвідченими, грошовитими, вишуканими і, принаймні у своїх власних очах, людьми дещо вищого сорту. Часто певна доля істини була присутня в цих основних лініях розбіжності. Але східні уявлення про суперництво часто містили елемент снобізму, і це дратувало західних спортсменів і вболівальників.
Також, західняків дратувало, що упередження Сходу широко домінували в національній пресі, яка часто, схоже, оперувала припущенням, буцім-то все, що знаходиться на захід від Скелястих гір, було Китаєм. Іноді такий самий підхід переважав навіть у західній пресі. Протягом 1930 років, навіть після перемог Вашингтона і Каліфорнії в Поукіпзі, «Лос-Анджелес Таймс», наприклад, виписала значно більше чорнила, висвітлюючи екіпірування, призначення членів команд у човни, зміни тренерів і пробні заїзди східних екіпажів, ніж відверті перемоги та дедалі більш вражаючі рекорди часу, встановлені західними командами.
Джо та інші першокурсники Вашингтона, що приїхали на регату в Поукіпзі у 1934 році, якнайкраще підходили на те, щоб відіграти свої ролі в поточному регіональному конфлікті. Економічні труднощі останніх декількох років лише загострили відмінності між ними і хлопцями, яким вони збиралися протистояти. І це тільки зробило їхню історію більш привабливою для всієї країни. Регата 1934 року знову обіцяла стати зіткненням східних привілеїв і престижу, з одного боку, і західної щирості та м’язової сили, з іншого. Із фінансової точки зору, було досить круто зіштовхнути спадкоємну грошову аристократію з голотою.
В останні кілька днів перед регатою тренери більшості з 18 екіпажів, що брали участь у змаганні, почали проводити свої остаточні тренування пізно ввечері, щоб уберегти своїх хлопців від дошкульної спеки півдня і використати покров темряви для приховування своїх результатів часу і перегонових стратегій один від одного та від легіонів допитливих спортивних оглядачів, які спускалися на береги річки Поукіпзі.
У день перегонів, у суботу 16 червня, світанок був ясний і теплий. Зранку почали прибувати вболівальники перегонів на потягах і автомобілях зі всього Сходу, чоловіки вже познімали свої пальто і краватки, жінки вбрались у капелюшки від сонця з широкими полями і сонцезахисні окуляри. До полудня місто Поукіпзі вже пульсувало натовпом людей. Вестибюлі готелів і ресторанів були забиті фанатами, що потягували різноманітні крижані коктейлі, багато з яких були добре підсилені алкоголем, адже Сухий закон, нарешті, було скасовано. На вулицях продавці з ручними візками прокладали свій шлях через натовп, продаючи хот-доги і ріжки з морозивом.