Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Інші фрагменти знахідок підтверджують, що це цілком можливо. Найдивовижнішою є сукупність мумій з Таримського басейну. Вони були майже невідомі на Заході, поки в середині 1990-х років журнали Дискавері, Нешнал Джеоґрафік, Аркеолоджі та Саєнтифік Америкен раптом не привернули до них загальну увагу. Кавказькі риси мумій, схоже, безсумнівно доводять, що близько 2000 років до н. е. люди з центральної й навіть західної Азії посунули до північно-західних окрайків Китаю. За збігом, надто добрим, аби бути справді збігом, люди, поховані в Таримському басейні, не лише мали бороди та великі носи, як у анбанських статуеток, вони були ще й небайдужі до гостроверхих капелюхів (в одній могилі знайдено десять вовняних шапок).
З приводу кількох незвичних знахідок дуже легко збудитися, але, навіть якщо відкинути найдикіші теорії, видається, що релігійна влада в давньому Китаї була не менш важливою, ніж на давніх Горбистих Схилах. І якщо залишаються ще сумніви, їх мають розвіяти дві сенсаційні знахідки 1980-х років. Археологи, що розкопували стоянку в Сішуйпо, з подивом знайшли в могилі від близько 3600 років до н. е. дорослого чоловіка, а з боків зображення дракона та тигра, викладені з черепашок. Навколо могили були ще черепашкові картини. На одній був тигр із драконячою головою, що мав оленя на спині та павука на голові; на іншій був чоловік верхи на драконі. Чан вважав, що померлий чоловік був шаманом, а викладки зображували духів тварин, що допомагали йому пересуватися між небом та землею.
Відкриття в Маньчжурії, далеко на північному сході, здивувало археологів ще більше. Між 3500 та 3000 роками до н. е. гроно релігійних об'єктів площею в дві квадратові милі постало в Ню-хе-ляні. В його осерді було те, що розкопувані назвали "Храмом Богині" — дивний напівпідземний коридор у шістдесят футів завдовжки, з камерами, що містили глиняні статуї людей, гібридів свиней та драконів, а також інших тварин. Принаймні шість статуй, у людський зріст чи більших, зображували оголених жінок, що сиділи зі схрещеними ногами. Та, що збереглася найліпше, мала пофарбовані в червоний колір губи та блакитні очі з нефриту, рідкісного важкообробного каменю, що тоді ставав предметом розкоші по всім Китаї. Блакитні очі в Китаї незвичні, виникає спокуса пов'язати ці статуї з фігурками кавказького типу з Анбану та муміями Таримського басейну.
Попри ізольованість Ню-хе-ляню, по горбах навколо храму розкидано з півдюжини скупчень могил. Деякі з них позначено насипами у сто футів у поперечнику, поховальний інвентар містить прикраси з нефриту; одна з них знов зображує свинодракона. З усією винахідливістю, що її спричиняє брак доказів, археологи сперечалися, чи були поховані тут чоловіки та жінки жерцями, чи вождями. Проте, хто б вони не були, по всім Китаї поширилася ідея ховати деяких померлих, зазвичай чоловіків, з нефритовими пожертвами. Близько 4000 років до н. е. на деяких могильниках почалося справжнє обожнювання мертвих. Видається, що люди зі східного осередку переймалися предками так само, як люди з Горбистих Схилів, але висловлювали своє ставлення інакше: на Заході забирали черепи померлих і тримали їх серед живих, на Сході вшановували померлих на кладовищах. Втім, на обох кінцях Євразії найбільше енергії вкладали в церемоніяли, пов'язані з богами та предками, і першими справді могутніми особами були, здається, ті, що спілкувалися з невидними світами предків та духів.
Схоже, близько 3500 років до н. е. у східному осередку міцно встановилися й почали поширюватися далі землеробські способи життя, доволі подібні до тих, що постали на Заході на кілька тисячоліть раніше — тяжка праця, створювання запасів харчів, будування укріплених селищ, обряди на пошану предків, підпорядкованість жінок чоловікам та молодих людей старшим. Поширювання землеробства на Сході також видається дуже подібним до західного чи принаймні суперечки між експертами набувають однакової форми в обох частинах світу. Деякі археологи вважають, що люди з осередкової зони між ріками Хуанхе та Янцзи мігрували східною Азією й несли землеробство з собою. Інші міркують, що місцеві групи збирачів переходили до осілого життя, одомашнювали рослини та тварин, торгували між собою та розвивали дедалі подібніші культури на великих просторах. Лінгвістичні свідчення так само суперечливі, як у Європі, а генетичних даних і досі замало, аби все з'ясувати остаточно. Ми можемо лише впевнено сказати, що маньчжурські збирачі жили в великих поселеннях та вирощували сорго принаймні близько 5000 років до н. е. Рис культивовувано аж до верхньої частини долини Янцзи від 4000 років до н. е., на Тайвані та навколо Гонконгу від 3000 років до н. е., а в Таїланді та В'єтнамі — від 2000 років до н. е. На той час рис почав поширюватися на Малайський півострів та через Південно-китайське море до Філіппін та Борнео (рис. 2.8).