Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Нині в світі відомо 200 000 різновидів рослин, пише Даймонд, але лише кілька тисяч із них їстівні, й лише кількасот мають потенціял до одомашнювання. Понад половину споживаних калорій дають злаки, насамперед пшениця, кукурудза, рис, ячмінь та сорго. Дикі рослини, що з них ці злаки зеволюціювали, розподілені по земній кулі нерівномірно. В південно-західній Азії й басейні Середземного моря ростуть в дикій формі тридцять дві з п'ятдесяти шести рослин з найбільшими та найпоживнішими насінинами. Східна Азія має шість диких видів; центральна Америка — п'ять; Африка на південь від Сахари — чотири; Північна Америка — також чотири; Австралія та Південна Америка — по два; західна Європа — один. Якщо люди (у великих групах) однакові по всім світі й якщо збирачі в усьому світі були приблизно однаково ледащі, жадібні та лякливі, існувала величезна ймовірність, що саме на Горбистих Схилах люди мали одомашнити рослини й тварин раніше за всіх, бо саме там були найпридатніші матеріяли.
Горбисті Схили мали й інші переваги. Аби одомашнити дикий ячмінь та пшеницю, було досить однієї генетичної мутації, тоді як перетворювання теосинте на щось подібне до кукурудзи потребує кількох десятків мутацій. Люди, що прийшли до Північної Америки близько 14 000 років до н. е., не були ледачішими чи дурнішими за інших, і одомашнювати теосинте, а не пшеницю не було помилкою. Просто в Новому Світі не було пшениці. Імігранти не могли принести одомашнене зерно зі Старого Світу, бо вони могли потрапити до Америк лише тоді, коли існував суходільний міст з Азії. А перетинали вони цього моста раніше, ніж його затопив океан близько 12 000 років до н. е., і тоді ще не було одомашнених харчових злаків, що їх можна було б принести з собою. На той час, коли постали одомашнені їстівні злаки [59], суходільний міст вже занурився в воду.
Стосовно тварин жереб також дуже сприяв Горбистим Схилам. У світі є 148 видів великих (понад сто фунтів) ссавців. На 1900 рік н. е. було одомашнено лише чотирнадцять із них. Сім з чотирнадцяти походять з південно-західної Азії, а з п'яти найважливіших свійських тварин (вівця, коза, корова, свиня, кінь) всі, крім коня, мали диких предків на Горбистих Схилах. Східна Азія мала п'ять з чотирнадцяти потенційно одомашнюваних тварин, а Південна Америка — лише одну. В Північній Америці, Австралії та Африці на південь від Сахари взагалі не було жодної. Звичайно, Африка рясніє великими тваринами, але є очевидні сумніви щодо одомашнювання левів, що можуть вас з'їсти, чи жирафів, що здатні випереджати навіть левів.
Отже, не варто припускати, що люди з Горбистих Схилів запровадили землеробство завдяки расовій чи культурній вищості. Вони жили серед рослин та тварин, придатних до одомашнювання більше (і легше), ніж будь-де в іншому місці, тому опанували їх першими. Вибір диких рослин та тварин в Китаї був менш сприятливим, але все одно добрим; там одомашнювання відбулося десь на два тисячоліття пізніше. Пастухи з Сахари, що мали лише овець та рогату худобу, потребували ще п'ятсот років, а позаяк пустеля не дає змоги вирощувати злаки, вони не стали землеробами. У новогвінейських горців була інша проблема — лише вузький вибір рослин і жодної великої тварини, придатної до одомашнювання. Вони потребували ще двох тисяч років і не стали пастухами. На відміну від Горбистих Схилів, Китаю, долини Інду, Оахаки та Перу, аграрні осередки в Сахарі та Новій Гвінеї не розвинули власних міст та писемних цивілізацій — не тому, що були нижчі, а тому, що їм забракло природних ресурсів.
Корінним американцям довелося працювати більше, ніж африканцям та новоґвінейцям, але менше, ніж мешканцям Горбистих Схилів та китайцям. Мешканці Оахаки та Андів рухалися швидко й окультивували рослини (але не тварин) протягом двадцяти п'яти століть від кінця пізнього дріясу. Індички та лами, їхні єдині одомашнені тварини, крім собак, забрали ще кілька сторіч.
Австралійці мали найобмеженіші ресурси з усіх. Недавні розкопки свідчать, що вони експериментували з розводженням вугрів, отже, протягом ще кількох тисяч років могли б створити одомашнений спосіб життя. Натомість у вісімнадцятому сторіччі нашої ери їх здолали європейські колоністи, що привезли пшеницю та овець, нащадків первісної аграрної революції на Горбистих Схилах.
Отже, великою мірою можна вважати, що люди справді скрізь однакові. Глобальне потепління всім дало нові можливості вибору між працювати менше, працювати стільки ж і їсти більше чи мати більше дітей, навіть якщо в такому разі треба працювати тяжче. До того ж новий кліматичний режим дав їм змогу жити більшими групами та менше пересуватися з місця та місце. Скрізь у світі люди, що вирішили залишитися на місці, народжувати дітей та тяжче працювати, витіснили тих, що зробили інший вибір. Природа лише посприяла тому що на Заході процес почався раніше, ніж деінде.
59
На відміну від нехарчових культур — дослідження ДНК 2005 року свідчать, що перші колоністи Америк принесли з Азії одомашнені пляшкові гарбузи, що правили їм за контейнери.