Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти

В цьому контексті важливо пам’ятати, що Австро-Угорщина (Österreich-Ungarn), на відміну від Російської імперії, була не централізованою, а конфедеративною монархією. Її повна офіційна назва «Королівства і землі, представлені в Рейхсраті та Землі Священної Угорської корони Святого Стефана» («Die im Reichsrat vertretenen Königreiche und Länder und die Länder der heiligen ungarischen Stephanskrone»). Тобто вона складалася з двох держав — власне Австрії та власне Угорщини, об’єднаних в т. зв. «дуалістичну» державу на чолі з «Кайзером та Королем» (Kaiser und König, скорочено K. K.) з династії Габсбургів.

Кожна з двох частин їх імперії мала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент. Австрійський парламент Райхсрат (Reichsrat) складався з двох палат — верхньої (палата панів, Herrenhaus) та нижньої (палата депутатів, Abgeordnetenhaus).

Напередодні І Світової війни верхня палата, т. зв. Палата Панів, складалася з 291 постійного члена: 14 ерцгерцогів, 18 архієпископів та єпископів (серед них — 5 князів-архієпископів, 5 архієпископів, 8 князів-єпископів), 90 з числа аристократів-землевласників та 169 довічних (подароване членство). До слова, членом саме цієї Палати був Митрополит Андрей Шептицький. Нижня палата нараховувала 516 депутатів, які обиралися за куріальним принципом всіма підданими імперії — чоловіками, старшими за 24 роки. Депутати від Королівства Галичини та Герцогства Буковини — українці за походженням — об’єднувалися в парламентський «Клюб» — Українську Парляментарну Репрезентацію. Діяла вона на підставі власного статуту від 8 листопада 1916 р. В цьому документі йшлося, зокрема про таке: «1. Всї українські парляментарні посли та члени палати панів з Галичини без огляду на партії творять один клюб парляментарний, якого назва: «Українська Парляментарна Репрезентація». 2. Цїллю сеї парляментарної клюбової орґанїзації є заступати український нарід як цілість в парляментї та поза парляментом, а зокрема в теперішну пору оборона національних інтересів українського населення Галичини, загроженого заповідженим відокремленєм Галичини»[57].