Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
В принципі, це весь обсяг сучасних наукових уявлень про структуру, особовий склад та політичні погляди структури, представники якої обіймали ключові місця в усіх без винятку національних українських державних утвореннях (хіба за винятком ЗУНР) в 1917–1920 рр.
Наявна інформація дозволяє висловити обережне припущення: не всі з тих, хто взяв участь у лютневих подіях, були масонами, але всі масони, принаймні київські, знали про ті події заздалегідь. В політичних баталіях 1917–1920 рр. з декількох сотень членів братства брали участь хіба зо два-три десятки — хіба колись ми дізнаємося інше.
Конфлікт Михайло Грушевський — Олександр Керенський та його вплив на трансформаційні процеси в Російській державі в 1917 р
Особистий, світоглядний, згодом політичний конфлікт між головою Тимчасового уряду Росії, єдиного в 1917 р. легітимного органу влади на території Російської імперії/республіки, з одного боку, та беззаперечного лідера сепаратистського українського руху, з другого (назвемо це «конфліктом «першого рівня»), як на наш погляд, став одним з ключових суб’єктивних факторів, який врешті-решт унеможливив діалог поміж загальноросійською демократією та українськими (але не тільки) націонал-соціалістичними партіями, об’єднаними в аморфній громадській організації Українській Центральній Раді.
Відсутність продуктивного діалогу згодом переросла у відкриту ворожнечу (назвемо це «конфліктом «другого рівня»). Цей конфлікт в кінцевому рахунку перекреслив можливості демократичної трансформації Російської держави. Цей конфлікт в кінцевому рахунку перекреслив можливості створення демократичної української держави. Цей конфлікт у кінцевому рахунку призвів до встановлення на території Російської держави комуністичної тоталітарної диктатури, мав невідворотнім наслідком десятки, якщо не сотні мільйонів жертв перманентних зовнішніх та внутрішніх воєн, голодоморів, репресій. Цей конфлікт спонукає нас, об’єктивно і його жертв у третьому-четвертому поколіннях, уважніше придивитися до його першоджерел.
Перша позиція в цьому конфлікті, представлена більшістю вільних мулярів, обстоювала принципи права, демократичні процедури при ухваленні рішень, безумовне дотримання зовнішньополітичних зобов’язань Росії. В їх випадку, на цьому треба наголосити спеціально, декларовані та реальні політичні цілі, яких вони намагалася досягнути, співпадали між собою.
Друга позиція, представлена меншістю «каменярів», виходила з можливості та необхідності ігнорування існувавших правових принципів, демократичних процедур, зовнішньополітичних зобов’язань Росії, досягнення прихованих, а не декларованих політичних цілей будь-якою ціною. При цьому декларовану політичну мету (створення держави «Україна» як складової частини федеративної демократичної Російської держави) та реальні політичні цілі (ліквідація Східного фронту і створення на частині території Росії маріонеткової монархії під австрійським протекторатом) сумістити в межах однієї політичної практики було неможливо. Саме це спричинилося до тотального краху так званих і ніколи неіснувавших «національно-визвольних змагань» та запровадження на території сучасної України людоїдського комуністичного політичного режиму.
Конфлікт політичних орієнтацій двох груп «вільних каменярів» (але не тільки їх):
— більшості, яка реалізовувала курс на скликання Всеросійських Установчих зборів та завершення війни у складі переможної Антанти
та
— меншості (але не тільки їх), яка підтримала курс на ліквідацію Східного фронту будь-якою ціною і в найближчій перспективі, на недопущення скликання Всеросійських зборів тощо під впливом соціально-економічних реалій, породжених І Світовою війною, втягнув у цю інфернальну воронку (назвемо це «конфліктом «третього рівня») всі діючі тоді політичні сили та соціальні верстви. При цьому більша частина останніх, об’єднана в Українській Центральній раді, спровокувала, розповсюдила невідомий їм конфлікт «першого рівня» на все населення Південно-Західного краю Росії, тобто на більшу частину сучасної України.
Інструментом стали гасла негайного завершення війни, негайної ліквідації інституту приватної власності, насамперед на землю, та незаконну передачу цієї власності до так званих «земельних комітетів», тобто 90 % (ба більше всього населення) неписьменного селянства. Саме ухвалення УЦР відповідного земельного «закону», який нічого спільного з правом не мав, зумовив: