Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти

Попередні висновки

Наявні на сьогодні відомості дозволяють констатувати: напередодні усунення від влади імператора Миколи II політичні сили, які діяли на більшості території сучасної України, обґрунтували такі основні підходи до переустрою Російської держави та механізми їх імплементації.

Перший, правовий та легітимний (тобто такий, який виразно підтримувався більшістю населення), якій обстоювали більшість членів масонських лож та загальнодемократичних партій, в ч. ч. утворених на базі гуртків української інтелігенції: Росія — федеративна демократична республіка; інструмент установлення — Всеросійські Установчі збори. Цей принцип підтримувався союзниками Росії по коаліції.

Другий, також правовий (але нелегитимний з точки зору більшості населення підросійських земель), який обстоювали польські політичні партії, вимагав відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 р. Цей принцип, на відміну від першого, не підтримувався країнами Згоди, насамперед Великою Британією.

Ці обидва правових принципів виходили з несумісних між собою концепцій права і не могли бути узгоджені в межах однієї політичної системи.

Третій, політичний принцип, який об’єктивно намагалися реалізувати М. Грушевський та його прихильники, мав за мету створення на неіснуючих в правовому або адміністративному сенсі «українських етнографічних землях» «національної» держави (у формі монархії) під австрійським протекторатом. Засіб реалізації вбачався в стимулюванні державного розвалу Росії, зокрема шляхом якнайскоршої ліквідації Східного фронту І Світової війни, майнових станів, інституту приватної власноті, існувавшої політико-правової системи.

Четвертий, також політичний принцип, полягав в необхідності створення на території так званих «українських етнографічних земель» національної соціалістичної республіки «робітників та селян» як інструменту національного розвитку «українського» народу. Засіб реалізації — «національна» революція робітників та селян у союзі з аналогічною революцією на теренах великоруських губерній. Адептами цього підходу виступали, насамперед, В. Винниченко та основна маса членів українських націонал-соціалістичних партій.

П’ятий політичний принцип, який намагалися пропагувати та реалізувати маргінальні політичні групи типу Української партії самостійників-соціалістів, полягав в необхіності проголошення самостійної незалежної Української держави — «від Карпат до Чорного моря».

Несинхронізовані між собою у часі та просторі спроби імплементації вказаних та інших політичних цілей у поточну реальність мали наслідком фізичне знищення на території сучасної України основної маси елітних суспільних груп, руйнування біологічних основ існування народу, ліквідацію основних культурних та інтелектуальних досягнень попередньої історичної доби, установлення тоталітарного режиму, умовою існування якого була ліквідація національних, культурних, конфесійних та інших форм самоідентифікації народів на окупованих територіях, створення якісно нової спільноти, ментально та психологічно не пов’язаної з надбаннями попередньої тисячолітньої доби.