Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
Своєю історичною формулою Шевченко протиставив їх втілений на практиці ідеал державного устрою, тобто «праведний» закон, закон «новий» — закону «старому» та «неправедному». А останнім таким в географічному ареалі, в якому народився, жив і творив Тарас, був «закон» романівський, тобто тотальне свавілля, яке запанувало на Правобережжі Дніпра після 1772 р.
Можлива й інша інтерпретація: під «старим» і «праведним» законом Тарас Григорович, як нам видається, розумів якраз скасований Російською імперією «закон» ВКЛ/ РП, вищою точкою якого був Статут Великого князівства Литовського.
В цьому сенсі можна стверджувати, що видатний національний мислитель, політичний пророк Михайло Драгоманов, один із беззаперечних лідерів «Старої громади», розбудував свою політичну теорію майбутнього устрою України як спільноти самоврядних громад, спираючись на базові масонські постулати, з якими сьогодні кожен охочий може ознайомитися на відповідному сайті.
В цьому сенсі можна стверджувати: вся «громадівська» діяльність була просякнута вільномулярським духом, в основі якого — поступ та ретельне «обтісування» людської душі, відрив її від грубого матеріального світу і підготовка до життя в світі братерської любови, толеранції, взаємодопомоги. Якщо ці принципи дозволили сформувати вічно живого національного генія з нікому непотрібного, нікому невідомого і, в принципі, приреченого на пожиттєве рабство кріпосного хлопчика, то чому цей досвід не можна застосувати до всіх людей? Це питання, очевидно, носить характер цілком риторичний. Але відповідь на нього все ж таки можна вивести з практичної роботи як самої «громади», так і її політичної «надбудови» — Революційної української партії / української партії соціалістів-федералістів.
Цей досвід засвідчив: така успішна робота цілком можлива — навіть супроти негативно налаштованої проти неї держави, яка зробила майже все від неї залежне, аби такої роботи не допустити. При цьому слід взяти до уваги, що приснопам’ятні Валуєвський та Емський укази були лише епізодами окупаційної культуртрегерської політики романівського режиму на окупованих руських, «окраїнних» землях.
В цьому сенсі можна стверджувати, що інтелектуальний та політичний досвід масона М. Грушевського, якого, правдоподібно, затягнув до масонерії видатний історик, професор Київського університету, член-кореспондент імператорської Академії наук Володимир Антонович, був цілком відмінним від інтелектуального та політичного досвіду його нових однодумців.
Адже у досить молодому віці Грушевський емігрував до Австро-Угорщини. Як вчений та громадський діяч він сформувався саме у Львові, тобто в системі політико-правових реалій «двоєдиної монархії», а не монархії романівської. А поточна практика першої — на відміну від поточної практики другої — була цілком відмінною. Габсбурги толерували релігійні та культурні особливості русинів, Романови їх нищили. Іншими словами, двадцятирічне життя Грушевського в габсбурзькій державі кожного дня демонструвало йому практичні можливості позитивного впливу державних інститутів на рівень національного, культурного, релігійного розвитку його народу. При цьому «двоєдина» монархія була все ж таки державою мультинаціональною, мультиконфесійною, мультикультурною — попри всі проблеми кожному там знаходилося якесь місце під сонцем.
Як нам видається, проблема тут в тому, що місце рутинної роботи в несприятливих умовах, роботи, розтягнутої на покоління, може заступити робота по створенню власної національної держави, яка повинна виступити інструментом для революційних перетворень, інструментом, який дозволить на віки вічні поховати економічне, національне, соціальне, культурне гноблення твого народу. А для здобуття такого інструменту слід лише всіляко сприяти розвалу окупаційного режиму — сприяти і словом, сприяти і ділом.
Власне цим і займався М. Грушевський впродовж всіх 20-ти еміграційних років, користуючись при цьому поблажливим ставленням австрійської адміністрації.
Адже всіляке послаблення геополітичного конкурента було, є і залишається однією з найважливіших зовнішньополітичних цілей будь-якої держави. І Габсбурги в цьому не були оригінальні — Романови чинили так само, підтримуючи в той чи інший спосіб (в залежності від обставин часу та місця) на своїй території діяльність відповідно антинімецьку та антиавстрійську.