Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
Оскільки, на думку М. Грушевського, «історія подібна до незрівнянної епопеї, якою є поділ людства до щастя і правди», остільки саме сучасна йому доба повинна була «ґрунтуватись на свідомості своєї солідарності з іншими, на подоланні індивідуалістичних тенденцій, адже солідарність є умовою успішного розвитку і прогресу як окремого народу, так і людства загалом». Саме «реалізація в суспільстві солідарних почуттів», вважав голова УЦР, є «шлях до правди, добра, щастя». Таким чином, підсумовував вчений, «основними тенденціями суспільного розвитку «є тенденції солідаризму та індивідуалізму»[54].
Саме з цим теоретичним наробком на герці державного будівництва Михайло Сергійович Грушевський і заходився будувати незалежну, самостійну, соборну Українську державу. Власне цим обмежувалися донедавна і знання про державницькі уявлення та візії голови УЦР.
2008 р. авторитетні дослідники Т. Осташко та Ю. Терещенко запровадили до обігу науково-документальне видання, присвячене драматичній долі одного з австрійських ерцгерцогів — Вільгельма Габсбурга-Лотаринзького, відомого в історії нашого народу під прізвиськом Василь Вишиваний.
Дослідники чи не вперше в українській історіографії констатували очевидну для польської політичної думки тезу: остаточний розділ Польщі 1796 р. не означав, як виявилося, завершення процесу в цілому: польський спадок продовжував хвилювати європейських правителів, насамперед Габсбургів, Гогенцоллернів та Романових впродовж всього ХІХ ст. Кожен мріяв про своє:
— «одвічною мрією» перших було — приєднати до імперії всю Польщу», і тому імперський Відень ніколи не погоджувався на поділ Галичини на польську та українську частини;
— Берлін прагнув імплементувати в політичну практику концепцію «королівства Київського» відомого німецького філософа Едуарда Гартмана, яка була схвалена особисто канцлером Отто фон Бісмарком[55];
— самозрозумілою метою Романових було приєднання до своїх південно-західних володінь підавстрійської Галичини: це дозволяло, з одного боку, послабити Австро-Угорщину, з другого — не допустити подальшого наростання польського руху спротиву та, заразом, поменшити католицькі впливи на окупованих («південно-західних» імперських) польських теренах.
На рівні політичної практики події розвивалися наступним чином.
Офіційна позиція Габсбурзького трону полягала, «в тому, що відповідно до угоди з Вільгельмом I, із російських областей Польщі, зайнятих союзними військами у ході воєнних дій, буде утворена самостійна монархія з дідичною монархією і конституційною формою правління». Включати Галичину до складу цієї держави не передбачалося в принципі, а в принципі передбачалося «розширити автономію Галичини» із правом «самостійного урядування у своїх краєвих справах».
Обережна позиція Австрії в цьому питанні зрозуміла — її підданими були 3 мільйони русинів, які під габсбурзьким скіпетром за століття розвинулися у повноцінну націю. Єдине, чого їм бракувало як нації, — своєї держави. «Для Австрії як безпосередньої сусідки України, — слушно відзначають Т. Осташко та Ю. Терещенко, — і мови не могло бути про сприяння перетворенню останньої на сильну й незалежну державу», тим більше, додамо від себе, під німецьким протекторатом.
Крім того, «Берестейські переговори поставили у практичну площину переведення поділу Галичини, що загрожувало перспективам політичних домовленостей з поляками. Необхідно було також вирішувати питання про те, кому належить Холмщина, частково окупована австрійськими військами… Виснажена війною, переобтяжена проблемами внутрішньої перебудови, нестачі продовольства і сировини, Австро-Угорщина, таємно від своїх союзників вела переговори з Антантою про сепаратний мир. Ось чому вона неохоче пішла на підписання Берестейського миру, зрештою, так і не ратифікувала його і денонсувала таємну угоду про поділ Галичини на польську та українську частини»[56].
54
Будз В. П. Вказ. праця… – С. 11, 12, 13, 15, 16.
55
Терещенко Ю., Осташко Т. Український патріот з династії Габсбургів. – Київ: Темпора, 2008. – 381 с. – С. 6, 7, 47.
56
Див.: Терещенко Ю., Осташко Т. Український патріот з династії Габсбургів. – Київ: Темпора, 2008. – 381 с. – С 15, 16, 47.