Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Чоловік у блакитних окулярах на мить дає Наталі потримати скарб, обережно ховає його в сейф і зачиняє на замок.
Ми виходимо. В університеті повсюди гарно пахне. Ніде немає нестерпного смороду гнилизни, трупів чи спаленої деревини, що заповнювали собаче село. Тут пахне соснами й лавандою. Кругом над квітучими боскетами гудуть бджоли. І жодної мухи.
Люди усміхаються, такі спокійні, наче не відають про жахи, що відбуваються за стіною. Вони створили рай, сад, оточений мурами, навіть якщо ці мури повиті електричним колючим дротом.
Я впізнаю фруктові дерева за ароматом: лимонне дерево, груша, черешня, інжир. Поблизу розкинулись виноградники, поля, де ростуть помідори і баклажани.
Ми прямуємо до їдальні на сніданок. Ми тут єдині коти. Моя служниця сідає навпроти Романа Веллса.
Піфагор слухає їхню розмову і перекладає для мене:
— Роман розповідає про свого прадіда, професора Едмонда Веллса. Він був біологом, спеціалізувався на мурахах. Він дуже боявся втратити пам’ять, тому записував усі свої відкриття: спочатку на папері, потім у книзі, потім у комп’ютерному файлі. Цей файл став сімейною реліквією, що переходила від покоління до покоління, кожне з яких додавало щось своє. Роман Веллс отримав освіту фізика та інформатика і винайшов нову науку — науку енциклопедій, яку назвав «енциклопедологія». Він навчав студентів у Орсеї стискати якомога більшу кількість інформації. Коли почалася громадянська війна, він тут же передбачив усі ризики та прискорив місію, боячись, що людство втратить пам’ять. Так з’явилася РЕВАЗ.
— Інакше кажучи, доки в людей буде цей USB, доти в них буде доступ до знань, які вони накопичували протягом тисяч років.
— І досить лише підключити його до комп’ютера, щоб люди згадали про свої минулі відкриття і здобутки.
— Люди і навіть… як сказати? Як латиною буде «коти»?
— Корінь слова — felis.
— То замість людства скоро буде «втіха»?
Піфагора вражає моя знахідка.
— Втіха? Кумедно, що ти видумала саме це слово, бо в людей воно має інше значення: воно означає стан повного щастя.
Я мрію встановити втіху у Всесвіті.
— Вони сказали, що на світі вцілів один мільярд людей, а як думаєш, якою була б чисельність втіхи?
— За останніми підрахунками з інтернету, нас, котів, п’ятсот мільйонів — чотириста п’ятдесят мільйонів домашніх котів та п’ятдесят мільйонів диких.
— То боротьба за першість буде точитися між мільярдом людей, п’ятьмастами мільйонами котів і… скільки на Землі щурів?
— До кризи було близько тридцяти мільярдів; але після занепаду людства кількість мала подвоїтись.
Його відповідь дає мені зрозуміти масштаби загрози. Людство та втіха вироджуються, а «щурство» переживає демографічний вибух.
Я майже шкодую, що завела про це мову. Намагаюся швидко знайти іншу тему й відволіктись. Поглядаю на двох людей, що спілкуються побіля нас. Він усе ще соромиться, вона недовірливо дивиться, але вони хоча б говорять. Я питаю Піфагора:
— Думаєш, ці двоє пересплять?
— Жартуєш? Залицяння в людей — це довгий, майже нескінченний процес: воно може тривати днями, а інколи навіть тижнями чи місяцями, перш ніж самець наважиться сказати про своє бажання і самиця прийме його.
Думаю, мій друг перебільшує. Він завжди хотів вразити мене, викривляючи інформацію про світ людей.
— Як думаєш, у професора Веллса є шанси?
— Звісно.
— І як він переконає її?
— Розмовою. Розумієш, ідея в тому, щоб не показувати бажання. Саме це найскладніше, ба навіть парадоксально: щойно самиця відчуває бажання самця, її власний потяг згасає і вона його відштовхує.
— Дурниця якась.
— Але так треба. Вона не хоче здаватися легкодоступною, ладною віддатися першому-ліпшому.
Ці люди все ж занадто складні істоти. Тепер я розумію, чому їхнє розмноження займає стільки часу.
— Це заспокоює самця, для нього — чим важче завоювати її, тим вона цінніша, — додає мій компаньйон, великий експерт із людського розмноження.
Я чухаю за вухом правою лапою.
— Невже? Тоді як вони контролюють статевий потяг?
Піфагор шепоче мені на вухо.
— У них є порнографічні фільми…
— Що-що? Що це таке?
— Люди, чоловіки і жінки, записують себе на відео під час сексу, і коли інші люди дивляться ці фільми, то ніби переживають це наяву.
— Не може бути!
— Так-так, бо в них у мозку є «дзеркальні нейрони», через які все, що відбувається на екрані, вони сприймають наяву.