Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
7. Пацюки. Мають надзвичайну пам’ять, що дозволяє їм запам’ятовувати найоптимальніші шляхи та способи долати перешкоди. Можуть жити у великих ієрархічних групах, де поважають старших за рангом та підкорюють нижчих за себе. Група вводить карантин, щоб зупинити зараження, якщо один зі щурів з’їв невідомий продукт. Вивчають уроки з минулих поразок та перемог.
8. Коти. Надзвичайно здібні до навчання, можуть проживати самі чи у групі. Цікаві до всього нового, грайливі. Активні уві сні, що надихнуло вчених детальніше вивчати механізми сну. Здатні адаптуватись до будь-яких нових ситуацій.
9. Собаки. Наділені емоційним інтелектом, що дозволяє з точністю відчувати емоційні стани господаря. У різні способи висловлюють любов до свого господаря.
10. Мурахи. Навіть якщо мурашиний розум відрізняється від «людського», мурахи вважаються найбільш комунікабельними серед живих істот, оскільки здатні будувати поселення для понад п'ятдесяти мільйонів особин, які проживають в ідеальній гармонії (наприклад, руді лісові мурахи, поширені в європейських лісах). Їм відоме землеробство (вони вирощують грибкові культури в підвалах), війна, скотарство (попелиці, з яких вони отримують падь), архітектура (вони зводять споруди у формі пірамід із соляріями та ефективною вентиляційною системою).
Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.
Том XII
37. Університет в Орсе
Наталі кидає камінь в огорожу з колючого дроту. Щось тріщить, з неї сиплються іскри.
— Я так і думала, це паркан під високою напругою, — каже вона сіамцеві, а той перекладає мені.
— Що воно таке?
— Якщо ти торкнешся цього дроту, то отримаєш удар електричним струмом, що вбиває на місці.
Ми підходимо ближче і помічаємо сотні чорних засмалених пацючих трупів, які на власній шкурі переконалися, що існують методи протистояння їхній інвазії.
О, хоч один дієвий спосіб проти щурів…
Наталі помічає головний вхід. Це товсті двері з двома дерев’яними ручками. Здається, вони ще зовсім нові, можливо, їх поставили після Кризи.
Коли ми підходимо до дверей, на оглядову вежу виходить якийсь чоловік і стріляє моїй служниці під ноги. Ми застигаємо на місці. Бордер-коллі тікає, махнувши хвостом, та гавкає на прощання, задоволений, що виконав місію поводиря.
Моя служниця веде діалог із чоловіком на вежі. Вони говорять людською мовою, тому я нічого не розумію (мене завжди дратували ці чудернацькі незрозумілі звуки). Але, мабуть, вона таки майстер переговорів, бо врешті-решт двері відчиняються, за ними стоїть інший чоловік у химерному срібному костюмі, що робить його удвічі більшим.
У нього на голові круглий шолом, а на тілі вільний одяг. Він тримає валізу в руках.
Піфагор пояснює:
— Це костюм космонавта: у ньому вони літають на Місяць. Здається, це називається скафандр.
— Чому він надягнув його?
— Костюм береже від найменшого контакту з повітрям, а отже, з мікробами. Напевно, вони бояться чуми.
Чоловік у скафандрі виймає якусь ракетку. Перевіривши Наталі приладом, що світиться і шумить, він ретельно перевіряє мою та Піфагорову шерсть. Потім бере паличкою зразки моєї слини і крові та дає нам знак зачекати. Тоді відкриває валізу і виймає купу приладів. Проробляє різноманітні маніпуляції з нашими зразками. Нарешті збризкує нас якимось смердючим препаратом.
— Це дезінфектор. Він вбиває бактерії, — пояснює сіамець.
Чоловік притрушує нас жовтою пудрою.
— Це від бліх та кліщів, переносників чуми.
Згодом чоловік у скафандрі показує великий палець своєму колезі на вежі, той відчиняє нам браму.
Наталі бере нас на плечі, натякаючи на те, що ми нерозлучні. Всі разом заходимо в університет в Орсе.
Він більший за село, це ніби маленьке містечко з будинків у різних архітектурних стилях. Тут багато дерев, і тому це місце — наче сад, у якому серед зелені видніються будинки. Все здається незайманим — так, ніби тут не було ні кризи, ні чуми, ні війни. Люди в білих сорочках прогулюються садом.
Моя служниця та чоловік у скафандрі (він нарешті зняв маску) про щось розмовляють. Піфагор перекладає:
— Це справді університет в Орсе, його вважають надзвичайно престижним. Тут було розроблено найновіші технології у різних наукових сферах. Під час Кризи тут знайшли прихисток викладачі та студенти. Вони зробили все можливе, щоб відрізати себе від зовнішнього світу.