Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
— І вони погодилися впустити нас? — дивуюсь я.
— За умови якщо ми будемо обережні, не наразимо їх на небезпеку та не будемо надокучати спільноті, вони залюбки приймуть нас.
— Це не здається трохи… Яким словом можна описати тих, хто боїться всього на світі?
— «Параноїки».
Іще одне гарне слівце до моєї скарбнички.
— Варто визнати, що параноїки виживуть, на відміну від оптимістів, — жартує Піфагор.
Оптиміст. Так, мені відоме це слово. Моя матуся казала: «Оптимісти — це погано поінформовані люди». У неї було почуття гумору.
Ми підходимо до старовинного будинку зі світло-рожевими стінами, піднімаємося сходами вгору та опиняємося перед чорними дверима.
За ними кімната, повна екранів та комп’ютерів. Посередині стоїть стіл, а за ним на кріслі сидить старий дідусь із довгим сивим волоссям у великих товстих окулярах. На ньому теж біла сорочка, з кишені на грудях стирчить оберемок ручок; можливо, це знак досягнень.
На чолі шрам, дуже схожий на слід від пацючих зубів.
Сивий чоловік обмінюється кількома словами з тим, хто привів нас, потім дає Наталі знак сісти у велике крісло навпроти.
Чоловіки знов перемовляються, видаючи з рота звуки і ляскаючи язиками. Піфагор перекладає:
— Цього чоловіка звати Філіп Сарфаті, він ректор університету. З початком громадянської війни викладачі та студенти університету оселились тут, озброїлись і відбивали атаки напасників. Через освітню місію університет став мішенню релігійних фанатиків, тим більше що жінки навчаються тут нарівні з чоловіками. Орсейці зазнали значних втрат під час Кризи, проте навчилися захищатися. Переживши тероризм та епідемії, вони звели високу, повиту колючим дротом стіну для оборони від щурів і вежі з кулеметами для захисту від релігійних фанатиків. Вони обірвали будь-який контакт із зовнішнім світом, запровадити протокол, щоб звести до нуля ризик зараження. А коли почали атакувати пацюки, орсейці підвели електрику до колючого дроту. Багато щурів таким чином підсмажились. День у день їхніх трупів більшає — вони досі бажають переконатись, чи електрика все ще працює.
Я приголомшена.
— Думаю, ми опинились у потрібному місці, — кажу я.
— Тут, — веде далі Піфагор, — робота всієї система розрахована на мінімальне залучення зовнішніх ресурсів. Ми намагалися зробити щось подібне на Лебединому острові та на острові Сіте, але вони на голову вищі. Вони самостійно вирощують фрукти і овочі. До Кризи тут навчалося тридцять тисяч студентів, працювало дві тисячі викладачів і тисяча дослідників у вісімдесяти двох лабораторіях на площі розміром близько двісті гектарів.
Не знаю, скільки це, але підозрюю — значно більше, ніж можу собі уявити.
— Це альма-матер двох Нобелівських премій з фізики та чотирьох медалей Філдса, найвищих людських нагород за наукові відкриття. Свідчення того, що люди тут справді розумні.
Я втішено зітхаю. Як же добре опинитися поруч зі світилами їхнього виду. Їм, мабуть, буде легше мене зрозуміти.
Наталі все ще балакає з довговолосим сивим чоловіком. Вони по черзі кивають головами на знак згоди. Сподіваюся, вона не забула сказати йому, що ми шукаємо допомоги. Піфагор тут же звітує мені:
— Вищезгаданий Філіп заявляє, що зараз орсейці не бажають покидати захищену зону. Вони вважають, що в цьому стратегічному місці на них чекає ще багато важливої роботи, тому не варто ризикувати і виходити назовні. Для підтвердження своїх слів він бере пульт і вмикає екран. Піфагор перекладає його слова:
— На цій карті світу можна побачити міграцію всіх вцілілих після чуми людських спільнот. Перед Кризою на Землі було вісім мільярдів людей, а нині залишилось не більше мільярда. Найбільше постраждали великі міста, бо там було скупчення населення, а деякі негідники загострювали в суспільстві напругу і поширювали хвороби. Своєю чергою, мешканці віддалених поселень не дуже потерпали від пацючих атак. Люди переховувались на островах чи високо в горах, де уникли найгіршого.
— Хай там як, — провадив Філіп, — навіть якщо люди більше не господарі на планеті, поки працює інтернет і електрика (завдяки цілком автоматизованим атомним електростанціям, які усе ще діють), вони зможуть вижити і зберегти свої знання. Університет в Орсе має на меті й надалі бути прихистком для знань і поширювати їх не тільки у Франції, а й поза її межами.
Сивочолий вчений виводить на екран зображення найвідоміших споруд. Піфагор перекладає його слова: