Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Після аналізу тіл з’ясувалося, що це були не звичайні леви (до прикладу, вони не мали гриви), довжина тіла велетенських кішок становила два метри шістдесят сантиметрів, а ширина плечей метр двадцять. Також було знайдено сховок із людськими рештками — туди вони приволікали жертв і поїдали їх. Паттерсон подарував шкури цих двох хижаків американському президентові Теодору Рузвельту (який був палким любителем полювання та уважно стежив за розвитком подій), а той передав їх у Музей імені Філда в Чикаго, де вони зберігаються донині.
Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.
Том XII
39. Вечірня вилазка
Ніяк не засну. Дрімаю — аж раптом шум. Я розмружую очі.
Виявляється, не тільки мене сон не бере, Піфагор теж не спить, навшпиньки виходить з кімнати. Я перечікую хвильку і обережно йду за ним.
Може, він став сновидою?
Він так рвонув, що я ледве встигаю. З його поведінки зрозуміло, що він не хоче, аби його помітили: крадеться попід стінами, час від часу зупиняється.
Що ти приховуєш від мене, Піфагоре?
Він заходить у білу квадратну будівлю. Він, напевне, побачив чи дізнався щось, чого я не знаю. Сходами спускається до підвалу. Завмирає.
Мене розпирає цікавість. Я підходжу ближче і бачу в напівтемряві клітки, десятки кліток, і в кожній — тварини.
Піфагор обертається до мене і нявчить:
— Отут все і сталось.
— Що це?
— Це — «віварій». Тут я народився і виріс.
— Що таке віварій?
— Місце, де люди тримають тварин для проведення наукових експериментів.
Піфагор застрибує на стіл, я — за ним. Завдяки своїй здатності бачити в темряві я помічаю найдрібніші деталі.
У клітках сидять не лише коти і пацюки, але й мавпи, кролики, собаки та свині. Я підходжу до першої-ліпшої клітки і не можу повірити власним очам.
— В них усіх є…
Піфагор не дає закінчити.
— Так, Бастет, саме тут наді мною проводили експерименти, саме тут мені пробивали череп, щоб підключити мозок до комп’ютера.
Раптом вмикається світло. Заходить сивочолий Філіп і бачить нас.
Він наводить зброю спершу на мене, потім на Піфагора. Після короткого вагання голосно зітхає, ховає в кишеню револьвер і виймає навушник-перекладач Наталі. Говорить із Піфагором, а той перекладає мені:
— Він каже, що відразу впізнав мене, я був першим котом, якому тут провели операцію. Коли він помітив мене на інфрачервоних камерах, то пішов за мною.
Філіп сідає і знову зітхає.
Філіп говорить, Піфагор перекладає.
— Після першої операції вони далі «продукували» тварин із приймачами: не лише котів з Третім Оком, але й мавп, пацюків, кроликів, свиней, собак і навіть одного коня.
Він опускає голову.
— Але все пішло шкереберть. Людські знання нашкодили тваринам.
— Вони збожеволіли?
— Життя в лабораторії стало нестерпним. Спочатку вони були занадто агресивні. Деяким навіть вдалося втекти. Потім науковці посилили охорону, зміцнили у клітках грати й замки.
Тварини в клітках почули нас і почали шуміти. Мабуть, вони розуміли нашу розмову.
— І Тамерлан був серед втікачів?
Піфагор перекладає, Філіп ствердно киває.
То, значить, звідси все й почалося. Віварій, у якому над тваринами ставили нечувані досліди.
Я перетравлюю інформацію, але не насмілююсь озвучити ідею, яка не дає мені спокою. І тут раптом нявчання саме виривається з мене, я не можу стриматись.
— Будь ласка, встановіть мені Трете Око!
— Скажи, що ти жартуєш.
— Ні, я серйозно. Спитай у Філіпа, чи він може просвердлити й мені дірку в черепі та встановити електроприймач?
У Піфагора аж вуха настовбурчились.
— Ти впевнена? Мушу попередити, це незвичайний досвід.
— Так, я хочу бути такою, як ти, хочу отримати доступ до людських знань. Може, нам вдасться підключатись через USB-кабель і краще розуміти одне одного.
Піфагор передає моє прохання чоловікові в білій сорочці. Після палкої розмови Філіп Сарфаті уважно дивиться на мене і, здається, погоджується.
— Він це зробить, але хоче впевнитися, що ти не дорікатимеш йому, коли зможеш говорити.
Та за кого він мене має! Хіба я істеричка? Чи дурепа? Від мене чекають такої поведінки, бо я самиця. Але я знаю, чого хочу. Коли я прошу про щось, то усвідомлюю і приймаю всі наслідки.
Я впевнено нявчу:
— Я ХОЧУ ТРЕТЄ ОКО!
Операція відбувається наступного дня в обід.
Філіп — головний хірург. Йому допомагають Роман та Наталі, яка добре мене знає, тому захотіла бути присутньою під час операції.