Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
Тріумф
Після скандалу з дружиною Віктор поселився в одному з номерів свого готелю. Його переслідувало дике відчуття зайди, навіть не гостя, у своєму готелі. Та він звикав. Не мав наміру судитися за свій бізнес. Добре знав Тетяну. Вона не вміла довго злоститися. Був переконаний, що гнів дружини минеться. Вона усе обдумає і вони зможуть цивілізовано переговорити і все вирішити. Зараз його думки займала зовсім інша проблема.
Віктор прилетів у Москву за день до початку конкурсу. Не надто любив це місто. Але намагався не думати про це. Усім відомо, що Москва — сучасний Вавилон, або любо приймала в свої обійми чужинця, або раз і назавжди відштовхувала його від себе, не підпускаючи до банку перенасичення грошима, успіхом і задоволенням. Одного разу, ще у юності, а вже тоді був підприємливим, йому не вдалося прокрутити тут одну оборудку. З тих пір більше сюди не попихався. Та друзі у Москві залишилися. І до нинішньої справи він поставився з потроєною увагою, підключивши усі свої старі контакти.
Розташувавшись у "Редісон Слов’янська", поспішив до консерваторії, на Большу Нікітську вулицю. Навів довідки про журі конкурсу ще до приїзду. Допоміг давній приятель, що зараз мешкав і працював у столиці. Став одним із дуже впливових російських олігархів-політиків.
Скоординовані на відстані дії дали можливість не поспішати. Він майже був впевнений в успіху. Без жодних проблем відшукав одного із членів журі — Народного артиста Росії, професора Галикіна Юрія Кирійовича. Представився меценатом, який шукає нову Монтсерат Кабальє і дав свою оновлену візитку.
— Чесно кажучи, мене дуже дивує ваш непідробний інтерес, — відповів білий, як молочна піна, професор. — Адже вокалістки — ненадійне вкладення капіталу: не сьогодні-завтра вона вийде заміж, чоловік може заборонити займатися улюбленою справою. А як ні, то завагітніє, що ще гірше…
— Пане професоре, я це все дуже добре розумію. І роблю ставку на закохану у свій фах людину, що працює на великий успіх. Ви праві, краще, щоб вона вже була одружена і з дитиною.
Галикін посміхнувся у бороду і запитав:
— Ви говорите про когось конкретного? Чи я помиляюся?
— Не буду перед вами хитрувати. Ви занадто поважна і мудра людина для цього. Мене цікавить розстановка сил у конкурсі. Ви мене розумієте?!
— Розумію. Та не маю права говорити з вами на такі теми. Але люди з Міністерства мають свої важелі впливу, тож… — професор говорив повільно, з розстановкою. — Буду з вами відвертим: усі перші місця уже розподілено. Гран-прі — теж. Правду кажучи, я щиро переконаний, що все правильно, заслужено. Я не знаю на що ви розраховуєте? Від журі уже нічого не залежить. Це — просто формальність.
— Мені потрібне Гран-прі! — сухо і впевнено сказав Віктор.
Професор здається спеціально витримував паузу, прискіпливо вивчаючи свого співрозмовника. Він дивився йому у вічі, намагаючись заглянути у самісіньку душу.
— І у кого такий настирний покровитель, дозвольте поцікавитися?
— Це залежить від вашої відповіді. Не хочу псувати дівчині майбутнє, якого вона заслуговує. Ціна не важить, — пояснив.
— Ділова розмова, — прокректав смішком старий чоловік. — Тільки у нас, у людей мистецтва, так не робиться. Тут, знаєте, важить ще й талант. А не тільки зв’язки. Повірте, у першій трійці стоятимуть імена справді дуже обдарованих вокалістів. Я міг би вам гарантувати диплом конкурсу. Але бачу, що вас це не влаштує.
— Ні, звичайно. Це — не її політ. Мені потрібне перше місце.
— Ви не розумієте, що це ще й політика. Ви ж з України! У мене можуть бути неприємності. А якщо правильніше сказати, то неприємності будуть у голови журі, самої пані Архипової.
— Хто може вирішити це питання? — Віктор звик відразу хапати бика за роги.
— А ви більш наполегливі, ніж я подумав про вас спершу, — похитав головою професор, зрозумівши врешті серйозні наміри молодого мецената. — Ну, спробуйте через своїх друзів у Міністерстві. Якщо я отримаю відтам наказ, буду мати на кого скидати. І мені ніхто дорікати не посміє. Можливо там, вам і згодяться ваші грошові еквіваленти. А я дорого не візьму, — додав наостанок і кахикнув.
— Дякую, пане професоре, за пораду, — усміхнувся подумки Віктор. — Вважайте, що Гран-прі вже поїхало на захід.
Він тут же набрав якийсь номер і відійшов від старого на хвильку. Повернувся з торжествуючим виглядом. Старий Галикін був дещо ошелешений таким темпом вирішення нерозв’язної задачі, як йому видавалося.
— Ім’я переможниці — Віола Василина. Завтра вам задзвонить Міністр культури Росії. Ваш гонорар? — запитав діловито.