Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
— Відкрила очі, Горпино, — почула Віола виразний вчительський голос батька.
Поруч стояли дві родички. Одна з них одразу подала Віолі горнятко студеної води з криниці. Та залпом перехилила чашку і поволі піднялася з татових рук.
— Що сталося?! — здивовано глянула на матір, яка уже протиснулася крізь натовп.
— Запаморочилося тобі від задухи, — зажурилася та. — Ой, дитино, не ходи до хати.
Сіла під калиною, біля криниці на лавку. Поруч всілася і Маланка. Парастас вже скінчився і люди повільно розходилися по домівках, обіцяючи прийти на похорон.
— І з чого б це? — хитрувато поцікавилася сусідка у Віоли.
— Що саме?
— Ну, твоє запаморочення.
— А… Так це ж я не снідала сьогодні, — пояснила бліда, як бройлерна курка, Віола. — Не змогла, шмат у горло не ліз.
— А… Я ж думаю, — нібито перейнялася та.
— У мене одного разу вже таке було. Після сповіді.
— А то ж чо?!
— Я тоді теж не снідала і стояла у черзі до сповідальниці майже шість годин, — знову пояснила.
— Ну, то йди поїч і не мордуйси! — сказала опецькувата Маланка, отримавши вичерпну відповідь. — А я тоже йду. Дітей позбираю. А ввечір прийду. Посидіти коло померлої.
— Дякую, приходь.
— Ага…
Засмучена втратою Віола ще трохи посиділа на дворі і пішла до літної кухні. У животі й справді почало неприємно підсмоктувати і бурчати… Зовсім вилетів зі свідомості Віктор. Як то він там? Обіцяв же поговорити з дружиною. Вирішила, що подзвонить йому пізніше, хоча… Може ввечері.
Він її випередить, відчувши щось недобре. А через кілька днів, коли їй стане зовсім нестерпно, Віола надішле йому коротке нічне повідомлення.
Скандал
Тетяна не спала цілісіньку ніч. Відтоді як прийшла ця дебільна есемеска. Відразу переконалася у своїй правоті. Віктор їй зраджував. І тепер усе було дуже серйозно, надто серйозно, щоб на це не зважати і пустити на самотік. Таня шкірою відчула і зрозуміла, що за сюрприз готує їй чоловік.
Не посміє. Вона теж підготувалася. Зробила крок наперед. Не могла дозволити йому зруйнувати собі життя.
— Вікторе, скажи мені, а що у тебе з Віолою? — Тетяна вирішила більше не таїтися і не мучитися, а розставити усе по своїх місцях.
Молодий чоловік якраз голився у ванній. Від несподіванки сказаного він аж зблід. На мармурові кахлі скрапнула кров. Його вразила прямота дружини і її проникливість.
— З ким у мене що? Не розумію.
— Я бачила як ти на неї гапишся! Не викручуйся, я вже давно за вами спостерігаю, — поволі підвищувала тон, сама того не зауважуючи.
Вже давно вона відчула його абсолютне відчуження. І помітила пристрасний погляд свого чоловіка у бік Віоли. Як глибоко вона його хвилювала? Сумнівалася. І ще тоді почала обережно відсікати усі спільні зустрічі, де вона могла б зустрітися на його дорозі. Витерла з пам’яті свого телефону її номер. Колись давніше, зауваживши її яскраву особистість і непідробний інтерес до неї з боку протилежної статі, навіть, намагалася потоваришувати з Віолою. Але та чи то через власну зайнятість, чи з якихось інших причин, ніяк не йшла на контакт. Згодом Тетяна навіть була втішена цією обставиною. Але її дитячі зусилля були марними. Почалася серйозна гра. І Тетяна вирішила, що не на життя, а на смерть!
— Я на когось дивився?! Що я не маю права ні на кого глянути? Таню, ти знову за своє? Припини ці безпідставні ревнощі.
— Це я знову? Це ти схоже знайшов собі нове захоплення! Тобі сподобалося мене зневажати! За що мені така кара. Поясни, за що?! — її слова різко переростали в істерику.
Її почав душити кашель і голос перетворився на юнацький фальцет із плачем. Вона впала, ридаючи, на шовкову постіль і зарилася головою в подушки.
Віктор нервово закінчував гоління. Лезо станка не хотіло слухатися і вже двічі болісно сіпонуло по підборіддю. Він знав, що пояснювати щось зараз — зайве. Та й ще не час. Треба перечекати цей черговий припадок, цю сцену, яку здавалося Тетяна давно і ретельно готувала.
— Мої обвинувачення не безпідставні! — вигукнула, шарпнувши його за руку і гучно поклавши на благородний камінь перед чоловіком його мобільний телефон. — Тільки я хочу, щоб ти знав, що вразі чого я ані копійки тобі не дам. Ти знову станеш голодранцем, яким і був. Ніким і нічим! Зрозумів?!
Віктор із завмиранням душі дивився на свою трубку, намагаючись пригадати, який такий незаперечний доказ міг там залишитися. Завжди видаляв усі вхідні дзвінки і повідомлення. Що там могло бути?!
— Дурненька, про що ти говориш: які гроші? Що ти за таку дурню несеш. Про що ти взагалі говориш?