Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
— Що ж то за документи?
Тут Ретель сягнув рукою до кишені й витяг документи.
— Ось! Це список жертв у Пакраці, який написав Бензол своєю рукою. Не турбуйтеся, що він підписався псевдонімом. Ще залишилися люди, які знають, хто ховається за цим прізвиськом. І почерк його виказує... А ось — тут Ретель показав інший документ, — це фотокопія. Я зробив її нашвидкуруч, коли на хвильку Бензол вийшов з кабінету. Тим документом він хотів схилити мене до послуху, коли бачив, що я противлюся. Аби довести мені, що він лише передає наказ вищих інстанцій... що він лише ланка в гігантському ланцюзі. Весь текст склала особа, яка донині має високе посаду в державі.
— Шкода, що підпис нечіткий, — сказав Тюдор, кинувши мимохідь погляд на документ.
— При світлі дня ви його впізнаєте. І нетямитиметеся з подиву. Зрозумієте, що ці люди ніколи не залишаються без влади, оскільки завжди в них виходить свою риторику пристосувати до будь-якої ситуації.
У цих напівсутінках Тюдор спробував розібрати текст документа, проте марно. Та все ж таки, йому вдалося прочитати цілих два речення, які автор очевидно вважав найважливішими, тож їх було надруковано великими і жирними літерами. Вони сповіщали: Хорватський народ врешті-решт має історичну можливість бути своїм на своєму. Через це всі хворобливі нарости на його національній сутності, які його руйнують, мусять бути видалені хірургічним скальпелем без усілякого жалю...
— Гаразд, Серафіне! — сказав Тюдор, не намагаючись читати далі. — Я візьму це. Але мені здається, що ти затіяв гру, яка перевищує твої можливості. Якщо з тобою у в’язниці й не станеться того, чого ти так боїшся, як гадаєш, що буде на суді? Ці документи не допоможуть тобі уникнути кари, врешті-решт все знову ляже на твої плечі. Навіть і ці три останні вбивства. Їм потрібне жертвенне ягня, яке їм допоможе перед Європою отримати незаплямований образ, а завдяки тобі їм це буде якнайлегше зробити.
— Що з того?! Так, я ризикую. Принаймні ви могли б це зрозуміти. Ви робите це ж саме двічі на день, стоячи над прірвою.
— Не зовсім так само. Я лише пробую дійти до розуміння певних істин і не прагну змагатися з силами, до яких не доріс.
— Мушу визнати, професоре, що я ніколи цього вашого вчинку не міг втямити. Що вас змушує так випробовувати долю? Можливо, вам не вистачає воєнних днів, коли ви спокійно гуляли під градом гранат? Чи вам просто приносить задоволення ось так, без будь-яких причин, ризикувати життям?
— Це не просто пояснити. Я бачу це місце як точку дотику буття та небуття. Ти бодай колись запитував себе про те, що є поміж ними? Це може, на перший погляд, виглядати дурницею. Що може бути поміж бути і не бути? Коли ти є, отже, існуєш, а коли тебе нема — не існуєш, та й по всьому, але це не так. Pantha rei, як казав Геракліт. Усе тече. Ти не можеш двічі доторкнутися до однієї й тієї самої речі. Двічі увійти в одну ріку. А це значить, що існування — це процес постійного народжування й умирання, буття й небуття. Через це поміж буттям та небуттям мусить існувати щось... як тобі пояснити... думаю, якась сила, якій усе підпорядковується... яка дає ритм цьому існуванню. Отож я цей ритм пробую зрозуміти, коли стою там, на самісінькому краєчку поміж них двох... Ні, я не можу сказати, що я його знайшов, проте мені здається, що він пульсує десь у мені. Наче мене ті дві рухомі сили ділять навпіл.
— То, виходить, ви таки вірите в існування долі, як і стоїки?
— Не знаю, чи це доля чи якась множина випадковостей, які нам видаються хаотичними, бо ми не спроможні зрозуміти їхньої несистематичності. Проте щось (не знаю що) змінює буття і небуття, встановлюючи між ними рівновагу. І це не лише в матеріальному плані, а й на метафізичному рівні... коли під питанням добро і зло, кара і злочин. Спробуй-но уявити добро без зла чи кару без злочину? Що б це взагалі було? Лише перше з другим чи перше після другого уможливлює їх існування... Та облишмо це! Ходімо зі мною додому, і там гарненько за вечерею та напоями обдумаємо, що варто зробити з тим, що є в нашому розпорядженні. Пошукаємо найкращого виходу.
— Можна. Але перед цим я б хотів випробувати той ваш рецепт. Можливо, й мене та рушійна сила, про яку ви говорите, надихне; підкаже, що мені треба робити.
— Я б тобі цього не радив. Я це практикую день у день і знаю кожен квадратний сантиметр, на який ступаю ногою. А ти легко можеш помилитися.