Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
Саме коли збіг час, який він зазвичай проводив на лаві, він вирішив скористатися останньою можливістю. Раптом голосно, так, аби його в нічній тиші здалеку можна було почути, сказав:
— Чи не було б розумніше сісти тут поруч зі мною, замість того, аби там сидіти причаївшись, як перепілочка? У нас було б багато про що поговорити.
Гілки в кущах зненацька затріпотіли, почувся шум, а тоді з гущавини виринула тінь людини, яка попрямувала до нього. Франко не виказував ні найменшого страху чи напруження; він сидів спокійно, поклавши ногу на ногу, наче й справді чекав, що Дуда складе йому компанію заради приємної бесіди. Коли чоловік підійшов до нього впритул, так що він його міг, осяяного місяцем, ясно бачити, Тюдор упізнав — Серафіна Ретеля. Франко лише тріумфально подумав, що аніскілечки цим не здивований.
— До біса! — сказав Ретель, сідаючи поруч з ним. — Ви маєте очі, які бачать крізь кущі вночі?
— Для деяких речей, Серафіне, мені не потрібні очі, аби бачити. Значить, це все ж таки ти!!!
— Дуда, власною персоною. Так, як ви із самого початку здогадалися.
— І що тепер робитимемо? Сподіваюся, що тобі отець Лука переказав мою пропозицію. То, що ти вирішив?
— Отець Лука? Пропозицію?! Про що ви говорите, професоре? Я його не бачив відтоді, як він мені таку свиню підсунув. Я з ним більше не спілкуюся.
Тюдор закляк, як спаралізований, і роззявивши рота дивився на нього. Він усього очікував, крім оцього. Його комбінаторика, його страхи, сподівання — все це було намарне. Він одразу ж зрозумів, що речі відбувалися зовсім іншими шляхами, ніж він придумав, і пройшли повз його припущення та передбачення. Він ледве зміг вичавити з себе:
— Тобто, ти хочеш сказати, що тобі ніхто нічого не переказував, тож ти прийшов сюди лише...
— Тільки за власним бажанням, якщо ви про це подумали. Чи, можливо, за покликом долі, хто його знає. Проте справжньої, тієї, яку ви називаєте логосом, а не тієї, яка мене до цього часу заводила на криву стежку. Я чекаю на вас тут щодня відтоді, як прочитав все про Ану. Вранці та ввечері. Я не хотів вас відволікати, поки ви робили свої вправи, аби ви не втратили рівноваги, тож до цього часу я ховався, докладаючи всіх зусиль поводитися якомога тихіше.
— То ти, виходить, не маєш наміру вбити таку небезпечну людину, як я?
— Що це вам спало на думку, на Бога! Навпаки. Мені вкрай потрібна ваша допомога. Чи пригадуєте ви, як я вас у готелі питав, чи майбутнє наперед визначене?
— Як не пам’ятати! Тоді я подумав, що ти збираєшся заподіяти Ані якесь зло.
— Боже збав! Тоді я навіть не знав, що вона в готелі. Навпаки, коли я прочитав у газетах, що мене розшукують як військового злочинця, я запитав себе: якщо все те, що відбувалося у Пакраці, було продиктовано вищою волею, чи не є моїм обов’язком прийти з повинною та все чесно розказати? Проте тоді ви розплющили мені очі... відкрили мені, що це логос. І що насправді значить підпорядковуватися йому. Я зрозумів, що не був тоді ніяким знаряддям долі, як я раніш думав, а був знаряддям начальників, які з-за моєї спини доводили свою любов до батьківщини. А тепер знову з-за моєї спини схотіли продемонструвати свою демократичність. Це навіть ті самі люди. Тому я відмовився від свого задуму. Все, що б я не сказав, було б використане проти мене, як бумеранг.
— Наскільки пригадую, тоді ж я сказав тобі, що логос — це й найбільший моральний закон. Можливо, ти все ж таки мусив це зробити, незважаючи на те, що б на тебе чекало.
— Я лише тепер це повністю усвідомив, після усіх останніх подій. І абсолютно точно вирішив це зробити. Проте перед цим я хотів поговорити з вами. Я мушу у якийсь спосіб переконатися, що справа не піде хибним шляхом.