Азартні ігри з долею

— Не мусиш мені про це розповідати. Мені відомо про всі твої пересування того дня.

— Якби я тоді прибув вчасно, я б їх на смерть прибив з тим мерзотником, якби вони спробували бодай волосину з її голови зачепити. Я й сьогодні проклинаю Лендича, бо він мене не зупинив, побачивши, що я почав пити, він міг би мене навіть п’яного посадити в автобус, дорогою до Спліта я встиг би протверезіти. Я любив Ану. І ви навіть не усвідомлюєте, наскільки сильно, професоре. Ще з першої нашої зустрічі. Думаю, що я тоді був спроможний навіть і життя за неї віддати.

— А де ж тоді, врешті-решт, відбулася ваша перша зустріч? У Пакраці чи в Осієку?

— Я ніколи не був в Осієку, професоре. Ана мені порадила сказати, начебто я там був із нею, інакше б виникли неприємності. А пізніше, коли мене заарештували, Бензол тієї ж миті зробив так, щоб звідти прибув факс на підтвердження цього. Він це вчинив із страху за власну шкуру, а не через мене.

— Звідки ж у нього така влада, що йому вдалося це провернути?

— Не будьте смішні, професоре! Ви не можете собі уявити, де такі, як він, пустили своє коріння.

— А навіщо ти тоді Ані в Пакраці дав ляпаса і розбив фотоапарата, коли вона спробувала сфотографувати те, що відбувалось?

— Аби її захистити. Повірте мені, професоре, тільки для того, щоб її захистити. Якби їй вдалося щось сфотографувати, Бензол тієї ж миті її б застрелив. Він стояв замаскований за два метри від нас з автоматом Калашникова. Вона цього тоді не зрозуміла і вважала мене звіром, але мені не залишалося нічого іншого. Там, на місці, я не зміг їй цього пояснити, бо вона відразу ж втекла з Пакраца. Тільки коли я зустрів її у Цавтаті, мені це нарешті вдалося зробити, і все знову поміж нами стало, як і колись.

На мить запанувала тиша; очевидно, Ретель глибоко в собі заново переживав Анину смерть. А тоді Тюдор озвався:

— Не розумію. Ніяк не можу зрозуміти одного. Як ти, продемонструвавши стільки відваги в обороні Дубровника, там зміг потрапити під вплив і дозволити маніпулювати собою у такий спосіб? Навіть змусити себе змінити ім’я?

— Це довга історія, професоре. Коли мене звідси відправили у МОРХ (Міністерство оборони Республіки Хорватія. — Прим, перекладача), я відразу ж був відкомандирований під його керівництво. Перше, про що він мене запитав, було: чи маю я родичів на території, що тепер під сербами. Я доповів, що маю у Моску коло Требіня маму й сестру, якщо ще маю. Тоді він почав умовляти мене, що заради їхнього порятунку я мушу тимчасово взяти собі інше ім’я, оскільки на мене в Пакраці чекають завдання, через які вони можуть постраждати. Звичайно, я погодився, навіть не здогадуючись, якими будуть ті завдання. Так і з’явився Младен Кандулич з прізвиськом Дуда; я отримав фальшиві документи та досьє. Лише коли він особисто з’явився у Пакраці, почавши складати той фатальний список, я врешті зрозумів, навіщо йому це було потрібно.