Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
— Все ж таки мені ніяк не вкладається у голові, як ти, такий, яким я тебе знаю, зміг так спокійно вбити стількох невинних людей!
— Тихше! Ви навіть не маєте гадки, як я цьому опирався. Та, зрештою, він переконав мене, наївного, що йдеться про справді небезпечних злочинців. Я повірив, що це все в інтересах Хорватії... прагнення миті, що мені так долею призначено. Врешті-решт я погодився, вимагаючи, аби ми розділили відповідальність... аби кожен взяв на свою душу по одній людині... Він не хотів на це погоджуватися. Всіляко опирався. Говорив, що про мене ніхто нічого не знає і буде логічно, якщо саме я це зроблю. Вочевидь мені наперед була відведена роль виконавця, на той випадок, якщо комусь доведеться за це відповідати. Тому він і наполягав, щоб саме я був без маски.
— І все ж таки, як ти збирався стріляти в Башича, коли він відмовився наслідувати твій приклад і ліквідувати арештанта?
— Я не збирався його вбивати, повірте мені; це була лише погроза. З тих же причин, як і у випадку з Аною. Вашим, бідолаха, тоді й не підозрював, що на нас з ним наставлений автомат Бензола. До того ж, я справді розлютився. Коли нам вже долею визначено вчинити ницість, то кожен мусить виконати свою частину роботи. А не так, що я свою совість замараю, а він, пан, свою збереже. Я вбивця, а він великий гуманіст. Це настільки засіло у моїй свідомості, що я вирішив завадити йому втекти, стріляючи по джипу. Після його втечі я й сам не хотів далі в цьому брати участь. Кинув зброю, і нехай буде те, що має бути. Я думав, що мене Бензол уб’є, аж ні. Вочевидь він побоявся, що інші бійці візьмуть вчинок Башича за приклад, тож інших арештантів він ліквідував власноруч. Проте мені це нічим не допомогло; все одно пакрацьку страту приписали мені, як про це наперед і було домовлено. Після того я поїхав у МОРХ і сказав, що не бажаю більше в тому брати участь, тож мене забрали звідти. Не знаю, чому мене так просто відпустили; ймовірно, хтось зрозумів, що в такий спосіб буде важче сховати кінці у воду. Ось вам, професоре, уся правда. Знаю, що мене це не виправдовує. Як не крути, я вчинив вбивство і навіть у думках не можу від цього звільнитися. Я б хотів колись скинути цей тягар зі себе; мої нерви вже на грані.
— А чи знаєш ти, що тебе Башич вже першого дня побачив у готелі та впізнав?
— Як не знати. І я його бачив. Більше того, я дав йому таємний знак, аби він вийшов за мною. Я хотів йому все пояснити. А він страшенно перелякався і втік від мене, як божевільний. Вочевидь, подумав, що я збираюся його вбивати. Він, дурень, не усвідомлював, що саме цим він собі й викопав могилу. Бензол був поблизу і з його поведінки я зрозумів, що він мене бачив і впізнав.
— Як же сталося, що Башич його не впізнав, коли той прийшов до нього начебто оглянути автомобіль?
— А як би він його міг упізнати, якщо ніколи його не бачив?! Бензол всього два чи три рази приїжджав до Пакраца. І контактував тільки з нами, людьми з найближчого кола. А на місці подій він постійно віддавав накази під маскою, так що здавалося, ніби це я керую цією акцією.
— А хто його ще, крім тебе, там у Пакраці знав?
— Тільки Шантек, як мій заступник. Тому для Бензола він був найнебезпечнішим. Шантек знав не лише те, як він виглядав, а й те, хто був головним організатором. Хоча не знав його справжнього імені.
— А яке його справжнє ім’я? Чи я колись мав можливість побачити його чи зустріти?
— Не питайте мене нічого про нього, професоре, я вам не відповім. У ваших же інтересах не знати, хто це, повірте мені. Це безмірно хитра людина. Будь-який необдуманий жест чи нерозважливий вчинок коштуватиме вам голови.
Знову на деякий час запанувала мовчанка, оскільки обидва замислилися, а тоді Тюдор порушив її:
— Що зараз робитимемо, Серафіне?
— Я вже казав: я збираюся підкоритися логосові в його моральному сенсі, як ви мені радили. Мені набридло ховатись, тікати, тож нехай доля вирішує. Я усвідомлюю, що перед винесенням ухвали в суді може статися все, що завгодно... скажімо, знайдуть мене повішеним у камері й оголосять, що йдеться про самогубство... чи дійде до отруєння їжею, як у Шантека. Через це я хочу ті документи, за якими полює Бензол, віддати вам, аби ви їх зберегли до суду. А якщо зі мною до цього станеться якесь нещастя, то ви просто передасте їх якомусь адвокатові, щоб він дав хід цій справі. Чи незалежному виданню, щоб воно їх надрукувало, тоді правда вийде на поверхню.