Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)
- Автор:
- Год: 1921
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)». Краткое содержание книги:
Юрка Цвілинюка Козьминого розібрала польська жандармерія до нага, била нагаями, загнала до песьої буди і нриказала йому гавкати як псови, будь то ким, будь грубим голосом. Він ночував в буді, а на другии день гонили його на посміховисько людське голого по селі. Він лизав з иншими арештованими кров по вбитих жандармах. —
Карна експедиція арештувала далі 50-літного свідомого селянина Дмитра ГІиргука-Ьіліщука за
її
повстання проти Польщі, відставила їх до тюрми, де він сидів до осени 1920. року. Його дочки: Параску, Марійку і Параску били цілу ніч, знасилували їх та заразили сіфілісом, з якого вони і досі не вилічилися.
Дім Василя Карабчука, кошового „Січи“ в Головах, підозріваючи його о повстання проти Польщі, обскочили ляхи; а що не було Василя Карабчука ні сина, почали бити його жінку, яка лежала хора. Коли вона була вже непритомна, вибігли з хати, підпаливши її з всіх сторін. Коли жінка Карабчука прийшла до притомности, мусіла утікати з дитиною із горіючої хати. Тоді зловили її знову, били, повели назад до горіючої хати, щоби її розстріляти, аж люди виплакали її, та відвели її з малені.кою дитиною на бік. —
Подяки арештували далі Дроняка Федора, селянина з Голов, який дав польському капітанови 700 кор. сріблом і золотом, за що звільнив його капітан. Другого дня арештував його инший офіцер і смертельно побив. Поляки взяли хабарі, майно грабували, а він нещасний мусить і досі сидіти в тюрмі. Той сам капітан арештував Івана Іванійчука, який дав йому 2000 кор., защо його випустили, згючатку добре набивши. Хто мав гроші, той викуплювався, а хто ні, той мусів гнити по польських арештах.
Дня 28. квітня 1920 року, арештували Федора Грі-здака з Голов, який перед кількома днями вернув з італійського полону. Приказали йому піднести руки до гори, а польські кати почали бити його прикладами попід боки і були-б убили нещасну жертву, коли-б не польський жовнір, який з ним разом повернув з італійського полону, пізнав Федора Гріздака, та випросив від дальших катувань.
В Юри Сайріянчука — Туманового зрабувала та сама карна експедиція 600 кор. з череса, і ще його набила. Коли він прийшов жалуватися до польського капітана, капітан сказав:
„Добже зробілі, же набілі, дайце му ешче 25. букув (кіюв) за то, же он жалує сье на нас“.
Гой сам карний відділ зловив на полонині цілком невинну жінку Марійку Кречуняк. її били день і ніч. Підвішували за коси до сволока і так били. Коли вона упала на силах і була півмертва, кати відійшли. В кілька день пізнійше донесено їй, що ідуть до неї польські жандарми. Вона з страху перед новими тортурами, пішла до стайні і повісилася, шоби тільки не бути катуваною. її мужа Маковія Кречуняка зловили пізнійше польські жандарми, били його, а по кількох тижнях тюрми випустили на волю як цілком невинного.
Карні відділи, які нарабували цивільного одягу в ЇКйбю, поперебиралися по гуцульськи та прийшли до Голов. Тут приишли до господаря Дмитра Костюка на ревізію по кріси, а попри кріси забрали йому 2000 к. ав. золотом і сріблом. Бачучи, що він має гроші, почали бити його смертельно, щоби ще дав, кажучи, що він Українець, повстанець, большевик; забрали ще коня і пішли далі. Коли вони ішли поперебирані, старенький гуцул 76-літний Василь Костюк вийшов з солею і хлібом против них, бо не гнав, що се Поляки. Здіймив капелюх, зложив руки до молитви і так молився з сльозами в очах: Слава Тобі Боже Великий, що я дочекався перед своєю смертю ще рав побачити наше, українське військо. Слава Тобі Боже, що я дочекався перебути польське ярмо; я на вас, юнаки, давно чекав, щоби Ви нас виратували“. Поляки, удаючи Українців, питалися, чи він не пішов би бити Поляків. Старий дідо аж підскочив з радости: „Хоч най зараз гину а іду; лише давайте сюди скоростріл“. Дали йому скоро-стріл, а він почав стріляти у воздух, та тішився як мала дитина Схопили його Поляки, почали бити
и*
тяжко, говорячи: „Дами ми тобе, стари недзведзю, Україне; не бендзеш юж венцей просіць Боґа о Україне.“ Ріьночасно зловили Михайла, сина старого діда і обох били нагаями, буками та колючим дротом. По двох тижнях пустили їх на волю.
Дня 3. січня 1921 року напав підкомандант польської жандармерії (Поль. Пане.) в Жабю Сохецкі, в товаристві чотирох жандармів, на дім Анни Гайчук, жінки Михайла, який від 25. серпня 1919 року, скри-ваеться перед польськими переслідуваннями в горах, та якому знищили велике господарство, худобу, збіже, до-машну обстанову, убрання на суму 1,000.000 к. а. Замкнули її в хаті і почали бити в немилосерний спосіб нагаями і прикладами крісів. Кинули відтак сильно збиту на землю і почали копати її ногами. Коли її арештовано і приведено на постерунок, били її знову, а командант Ґураль, називав її ріжним неморальними словами. Потім випущено її, як цілком невинну. Коли вона прийшла до місцевого лікаря Др. Якова Невестюка і той скон-статував сильне ушкодження тіла, слідчий суддя Казимір Шипонь не хотів списувати протоколу, кажучи: „Не треба Тобі заїдатися з паничами.“ Доперва на рішучий протест Др. Невестюка списав Шипонь протокол.