Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

33. Андрія Зітинюка, 75-літного старця, арештували і так сильно та тяжко побили, що він пролежав кілька місяців хорий в ліжку.

34. Олексу Икібюка арештували разом з його жінкою, га сильно били нагаями 8 дрота, копали черевиками так, що їх 4 рази відливали водою і дальше били. Тіло було так еранене, що куди вони йшли, були кроваві сліди.

35. Ґотича Петра, сина Юри зі Жабя - Бистрець, арештували, а хату спалили. Усе його майно зрабували, а його самиго в звірський спосіб тортурували, били кільчастим дротом, гріли дві зелівні штаби, він мусів на них стояти голими ногами, так, що йому виступили в ніг лише голі кости. Рівнож били його родичів, а старенький батько пропав без вісти.

З гори зазначую, що се ще не все, бо з инших сіл косівського повіту, ще нема списаних матеріялів.

Описав я се лише поверховно, не описуючи подрібно тих тортур, яких уживала культурна європейська польська держава у Жабю і в околиці. Варто згадати, що польські жандарми під командою пана Іураля, коменданта жандармерії в Жабю, який і досі там мордує наших людей, та польські карні баталіони хіим висше наведеним жертвам обривали кліщами нігті з рук, били та вя-вали кільчастим дротом, пекли розжареним зелізом живе людське тіло, казали людям брехати як собака, та казали лизати свою власну кров в землі. Отеє сі страшві надужиття культурної Польщі над нашим українським народом в Галичині, які кличуть о пімсту і ратунок до цілого цивілізованого світа: Культурний світе, цивілізовані народи, усуньте пятно дикунських внущань польської влади на українських землях. Прові рте цю справу. Візьміть в оборону поневолений український народ Галичини, який ви віддали на поталу Польщі, бо пролита кров нашого народу не пропаде на марно. Олекса Довбош, славний ватажка гуцульських опришків, сказав 150 літ тому взад: „Людська кровця не водиця, проливати не годиться.“ А ми Гуцули, його нотомки, кажемо отверго, що ми марно свою кров не проливали. Не чужого, але свого мп бажаємо і не спіч-нем доти, доки не виборемо своєї самостійної української держави! Доки не буде вирішене питання нашого народу в нашу користь, доти на Сході Еврони не буде спокою. Ди того часу тут буде крівавий Балкан, бо жити під ввірським, диким польським пануванням наш народ не погодиться.“

Так кінчить своє ввідомленнє 8 д. Жабв, 1. падолиста 1920 р. один Гуцул, селянин, котрого імя в зрозумілих причин мусимо промовчати.

Ще страшнійше малює розбої жандармерії і війська инший звіт, який наведемо в цілости.

„Дня 25. квітня 1920 року, прийшов карний курінь до села Жабя і околичних сіл, як Голови, Ясенів і Криворівня (Косівський повіт). Сі війська допускалися на приказ своїх підкомандантів, а голосно Д. 0. Ґ. (Довудзтво Окренґу Ґенеральнеґо) Львів слідуючих страшних надужить:

В тім часі арештували 37-тного селянина Дмитра Зюзяка в Жабю. Він ішов собі спокійно дорогою і його схватили Поляки, закидуючи йому шпіонажу на користь мнимого повстання. Під час допитів побито його смертельно. Коли йому нічого не могли закинути, замкнули в тюрму. По сій екзекуції пішов „сержант“ Мияк, з куріня 6./IV на почту і розмовляв з Д. 0. Ґ. в слідуючий спосіб: „Гальо, Коломия, ту сержант Мияк, карнеґо оддзялу в ібю, проше даць Д. О. Ґ. — Юж мами вднеґо пташка, нвякеґо Дмитра Зюзяка з Жабя. Цо да-лей з иім зробіць ?“ — Наспіла відповідь: „Справіцьсье по польску.“ — Мияк відповів: „Юж ма по польску; до рава може жице сконьчиць.“ — Була відповідь: „Добже.“ Що дальше балакав сержант Мияк сьвідок не внае, бо викинено його за двері з уряду почтового.