Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
Йому стріляли навздогін, але це не бентежило Густава: ці поліцейські страшенно погано стріляють, а в такій темряві, та ще й з пістолета… Стріляючи, вони до того ж витрачають час, і Густав метнувся в завулок, знаючи, що вже ніхто його не дожене.
Справді, бабахнуло вже десь далеко на перехресті. Густав заховав автомат під піджак і дозволив собі перейти на швидкий крок — починалися людні квартали, і не хотілося привертати уваги перехожих.
Він зупинив перше ж таксі й наказав відвезти себе у зовсім протилежний кінець міста. Там дочекався іншої машини. Вона довезла його до портового шинку, де Густав і перебув до ранку.
Вільгельма Крюгера можна було назвати уособленням доброзичливості. Низенький, огрядний, але рухливий, він перекочувався як куля з кута в куток кімнати і рохкав задоволено:
— Ви правильно зробили, що повернулися до мене, бо більш надійної схованки вам не знайти в усьому місті. Єдиний, хто знає про це, — мадам Блюто. Але вона не зацікавлена, панове, виказувати вас: зайві свідки в наявності, так би мовити, злочинна корпорація. Якщо вас не затримають, старій відьмі буде значно легше викрутитися: не вона ж вивозила дівчат з Франції. — Підкотився мало не впритул до Ангеля, мовив солодко: — Так що з цього боку позиції ваші бездоганні і не потребують зміцнення. Але ви впевнені, що відірвалися від переслідувачів?
Крюгер звертався в основному до Ангеля, наче від того одного залежало вирішення всіх питань, і Грейтові, який в останні години відчув себе господарем становища, це не дуже сподобалося. Знайшов за потрібне втрутитися в розмову і пояснив з гідністю:
— Ми не хлопчаки, містер Крюгер, і знаємо, чим це пахне… «Форд» кинули у зовсім протилежному кінці міста і діставалися до вас на таксі.
— О-о! Нехай вибачить мене пан полковник, я ніколи не сумнівався в його вмінні замести сліди, — мовив Крюгер так, що не можна було зрозуміти, каже серйозно чи кепкує. — Отже, наші позиції і з цього боку бездоганні. Але, наскільки я розумію, вас не приваблює перспектива довгого перебування в цьому місті, хоча я вважаю Танжер містом не тільки пристойним, але й перспективним з усіх боків. — Знову почав бігати з кута в кут. — Коли б ще ці місцеві мавпи не пхали свої брудні носи в наші справи… Але, панове, це, зрештою, тема для іншої розмови. Так от, вульгарно кажучи, вам потрібно якомога швидше змитися звідси. Правильно я мислю, панове?
Ангель зітхнув, і Грейт зрозумів, що — в його компаньйона все ще трясуться жижки. Тому й вирішив узяти на себе ініціативу в переговорах.
— Ми покриємо всі витрати, містер Крюгер, і сподіваємось, що за гроші в цій мерзенній країні…
— Не завжди… не завжди… — похитав головою пузань і зупинився перед Грейтом. — Зараз напевно поліція блокувала усі виходи з міста, а ми, — зітхнув скрушно, — на жаль, ще не можемо купити всю поліцію. Там є ортодокси, які вважають Марокко мало не великою державою, розумієте, яке нахабство, панове! З цими аборигенами важко домовитися, і я не в силі гарантувати вам нічого, полковнику, — усміхнувся Солодко, — крім власної гостинності, звичайно.
Ангель мерзлякувато знизав плечима.
— Але ж ми не можемо обтяжувати вас… — визнав за необхідне втрутитися.
Крюгер, здалося, аж закрутився на місці.
— Ми з вами — старі колеги, і мій обов'язок завжди простягати вам руку допомоги.
Грейту здалася підозріливою така люб'язність, та він нічого не сказав. Вирішив вичікувати: нехай домовляються поміж собою, він втрутиться лише у випадку крайньої необхідності. Як-не-як, а Крюгер був колись (чи можна повірити в це, дивлячись на таку люб'язну бочку, яка перекочується по кімнаті?) штандартенфюрером СС, служив десь в управлінні імперської безпеки, отже, має голову на плечах і досвід виплутуватися із складних ситуацій.
— І все ж, — Крюгер потер пухкі, мало не дитячі руки, — послуга за послугу, це буде справедливо, панове…
Грейт насторожився: ось воно, головне, і цікаво, яку ціну загне ця клята «мильна булька»? А Крюгер продовжував:
— Ми вивеземо вас, панове, з Танжера до Іспанії. В Мадріді зустрінетесь з паном Робертом Штайнбауером. — Грейт здивовано підняв голову: під час війни він чув прізвище цього есесівського офіцера. — За його дорученням вам доведеться зробити одну подорож…
Полковник забув, що вирішив не втручатися. Мовив запально:
— У нас свої плани, містер Крюгер, і ми не збираємось їх ламати заради ваших мадрідських знайомих.
Крюгер подивився на Грейта, наче вперше побачив, і полковник збагнув, чому ця мильна булька, цей гумовий м'яч, як він у думках називав Крюгера, мав чин штандартенфюрера СС. В очах Крюгера Грейт прочитав презирство, холод, торжество і ще біс його зна що — так, кажуть, змія дивиться на свою жертву, але погляд Крюгера був осмислений, він знав, що буде далі, розраховував наперед і наперед святкував перемогу.