Останній із небесних піратів
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: The Rook Trilogy #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга – Богдан
- ISBN: 966-692-588-5
- Переводчик: Віктор Колісниченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній із небесних піратів». Краткое содержание книги:
Тим часом у Темнолісі узурпатор Вокс Верлікс вигнав із Нового Санктафракса Найвищого Академіка і захопив владу. Тепер він за допомогою страхітливих сорокух і Сторожів Ночі утримує у страху і покорі народи Світокраю.
У книзі «Останній із небесних піратів» ми знову зустрічаємося із капітаном Живчиком і дізнаємося про його трагічну загибель.
Рукове серце затрепетало. Він поклав руки на грубо вирізьблену голову створіння.
«Грозовий шершень!» — прошепотів.
Цок, цок, цок, цок…
Ритмічний цокіт кігтів по каменю дедалі ближчав. Рук відірвав погляд від казанка, що булькотів перед ним, і побачив старезного веретенника Щипа, що розміняв уже третю сотню років: хисткою, непевною ходою їхній навчитель дибав до них. Щип обережно ступав по одному з вузьких хідників-містків, чия мережа розгалужувалася по всій ряхтливій підземній печері. Передніми лапами жук-веретенник міцно тримав тацю з чаєм.
Уже не перший тиждень Рук сидів у Світляних садах, а ще й досі не міг до них звикнути. Захована під просторою Залізнодеревною галявиною, ця величезна осяйна печера була одним із найзахопливіших чудес на всі Вільні галявини. Саме тут великі, прозорі мов шкло веретенники вирощували дивовижного світляного гриба, мерехтіння якого осявало стіни печери високо над їхніми головами, надаючи довкіллю якоїсь химерної, ефірної краси. Якби не морока з приготуванням лаку, Рук цілими годинами дивився б на ті чарівно-мінливі вогники.
— Може, шкляночку чаю, пане Руку? — Голос старезного веретенника, тоненький, пронизливий, до пари його довгим шклистим цибам, вирвав Рука з замрії. Над ним височів Щип.
— Дякую, пане, — відповів Рук, беручи шклянку чаю, схожого на рідкий бурштин.
Далі веретенник підніс тацю Маґді, Стобові й, нарешті, Ксантові, який прийняв останню шклянку з блідою подобою усмішки на устах. Рук спостеріг, що Ксантові Щип начебто не на жарт подобається. Хоча юний підмайстер ще й досі тримався тихо та стримано, веретенник, здається, мав хист якось його злагоджувати. Тільки як? Ось чого Рук не міг збагнути!
Можливо, відгадка в чудній церемонності старезного жука? У тому, як він наполягав, щоб вони урвали роботу і скуштували його дивовижного духмяного чаю; як уклонявся кожному з них після кожного ковточка, але мовчав — ані пари з уст, аж поки вони допивали останню шклянку. Чи може, — в довгих розмовах, що їх вони вдвох із Ксантом вели про бознаколишні часи, тимчасом як підмайстриколотипи свій лак у казанках над мосяжними пальниками, додаючи то пучку дубоперцю, то дві пучки порошку з сушених червів?
Рук залюбки дослухався, як Щип розповідав Ксантові про всілякі місця з чудними назвами на взір Палацу тіней та Віадукових сходів і як розказував про дівчину Маріс, що її старий веретенник любив як рідну доньку. Обидва гомоніли тихо та чемно, ніколи не підвищуючи голосу. Рук не завжди міг усе розчути, та коли пробував устряти в розмову, Ксант лиш усміхався, а Щип проголошував отим своїм тонесеньким голоском:
— Либонь, пора вам випити по чашечці доброго чаю, любі мої вчені!
Вони допили чай і вклонилися на знак подяки. Жук-веретенник перевірив, як у них вариться лак.
— Непогано, пане Руку, але глядіть не перегрійте свого лаку! А то він так розрідиться, що муситимете знову морочитися, починати все спочатку.
Рук кивнув головою. Дивлячись на прозору суміш, що булькотіла перед ним, він і гадки не мав, що без неї неможливе повітроплавання. Мочардерево небесного човна, коли його покрити ретельно звареним особливим лаком, набувало нечуваної летючості, що й давало змогу зніматися в повітря. Подейкували, буцім варити цей лак здогадався сам Щип, але, хоч би там що, всі погоджувалися: веретенник — найбільший у всьому Темнолісі авторитет у справі лаковаріння.
— Ох, що ж нам з вами робити, панно Маґдо? Чи ви гадаєте, що отакий, із грудками, годиться?
Маґда зітхнула. Вона ніяк не сподівалася, що лак виявиться такою підступною штукою.
— Лелечки, а у вас тут що, пане Стобе? — досадливо вигукнув Щип, зазирнувши до почорнілого, липкого вмісту Стобового казанка. — Гадаю, вам слід почати все спочатку. Марш на доїльну ділянку!
Стоб застогнав і, люто зиркнувши на Рука та Ксанта, попав відро з білої жерсті, пару важких рукавиць і погупотів на ділянку світляних грибів на кілька переходів нижче.
— Ану ж, що там у вас, Ксанте, мій любий юний вчений? — Вусики у веретенника схвильовано затріпотіли, коли він зазирнув до Ксантового лискучого мосяжного казанка. — Очам своїм не вірю: ви закінчили! Просто чудово! Зроду не бачив такого бездоганного лаку — та ще й добутого лише з п’ятої спроби! Ви, пане Ксанте, перший з усіх полакуєте свого небесного човна. Вітаю! Ви незмірно ущасливили старого веретенника!
Ксант лиш усміхнувся і скромно втопив очі в землю. Рук радів за свого товариша, хоча трохи було й заздрісно. Поки він, Рук, полакує свого небесного човна, спливе не один місяць!